Виноградівська централізована бібліотечна система
Понеділок, 20.11.2017, 06:51
Меню

Реєстрація

Пошук

Погода
Виноградів

Форма входу


Категорії розділу
Історія району [64]

Наше опитування
Як часто Ви відвідуєте бібліотеки?
Всього відповідей: 152

Статистика

Головна » Статті » Історія району » Історія району

Історія селища Вилок

Вилок

Човникарство – основний спосіб заробітку переважної більшості жителів прикордонного селища.

Вилок - селище міського типу ( з 1959 року) на правому березі Тиси за 16 км на південний захід від районного центру, 91 км від обласного центру Ужгорода, на залізничній лінії Чоп – Солотвино, автостраді Ужгород – Рахів, міжнародній автодорозі Ужгород – Холмеу (Румунія). Із 1989 року у селищі працює митний перехід через кордон з Угорщиною Вилок – Тисобеч. Назва селища кілька разів змінювалася. Спочатку була до 1245 року – Ніртелек, у 1304 році – Уйлок, і з 1946 року – Вилок.

Населений пункт мав складну долю. Багато нещасть населенню Вилока приносили стихійні лиха і зовнішні напади . На місці сучасного Вилока в ХІІІ столітті знаходилося село Ніртелек. В 1270 році угорський король подарував ряд маєтків на річці Тиса ( в тому числі і Ніртелек) великим феодалам із роду Гунт-Пазманів, братам канцлера і єпископа Ахіллеса. Близько 1299 року село, знесене повінню, перестало існувати. В 1300 році король Андрій ІІІ землю, на якій було розташоване село, передав синам графа Марцелавса. Через чотири роки на місці колишнього Ніртелека виникло село під назвою Уйлок (з угорського – нове поселення). Відоме воно було і як Вуйлок, що часом трансформувалося слов’янами у Вилок.

Нові перспективи розвитку відкривалися перед селом у зв’язку з побудовою тут у 1417 році великого перевалочного складу для зберігання солі, яку сплавляли по Тисі із солотвинських солерудників. Крім сплаву, мешканці Вилока розвозили сіль на підводах. Через феодальні усобиці село у ХУІ столітті занепало. У 1577 році тут жило 7 немешів (дворян), 15 желярів і 3 кріпацькі родини, 18 наділів були незаселені.

Повінь 1624 року знищила всі будівлі і затопила поля. Село відновлювалося десятки років. Допомогли шахтарі Солотвина та інших рудників, які збирали гроші для потерпілих.

В 1657 році село зруйноване польським військом, а в 1661 – турецьким. Частина жителів села приймала участь в селянській війні 1514 року під керівництвом Д. Дожі. Восени 1702 року група селян на чолі з Томашом Ессе напали на вилоцький соляний склад. На другий рік вони продовжували боротьбу, розігнали австрійських солдатів, знищили офіцерів, збирачів податків, чиновників, захопили поромну переправу і касу соляного управління.

Під час національно-визвольної війни 1703-1711роках в повстанській армії Ференца ІІ Ракоці воювали 52 чоловіки з Вилока. У 1717 році кримський хан зруйнував Вилок і захопив у неволю 17 чоловік.

Досить нестандартна ситуація склалася в селі після 1770 року, коли королівська казна викупила кріпаків від землевласників. З того часу вони виконували повинності на користь соляного управління, яке фактично керувало селом, здійснювало суд і розправу над жителями. В 1828 році соляному управлінню були підпорядковані 72 кріпацькі сім’ї. Вилоцькі селяни в 1843 році за 450 форинтів викупили свої повинності від соляного управління. В зв’язку з цим вони потрапили під судову юрисдикцію комітатського управління.

Жителі села взяли активну участь у революції 1848-1849 року в Угорщині. У червні 1848 року тут було створено загін угорської гвардії з 163 чоловік. Він ніс сторожову охорону на Торунському перевалі і брав участь у боях.

А ось як виглядає в хронологічному порядку поява нових прізвищ в архівних документах села. 1490 рік – Біров, Дейнеш, Гал, Козма, 1524 – Нодь, Поп, Варга, Вош, Товт, 1565 – Деяк, Молнар, Урбан, 1572 – Місарош, Лендєл, 1580 – Орбан, Шанто, Шімон, 1594 – Кочіш, Іллейш, Кадар, Елек, 1604 – Шіпош, Борто, Голас, 1622 – Олфелді, Гашпар, 1632 – Полгар, Вінце, 1638 – Баторі, Кіраї, Вереш, Чізмодійо, 1680- Тар, Горшані, 1690 – Міговк, 1715 – Ач, Болог, Ченгері, Фекете, Мештер, Сабов, Турдо, 1743 – Сіладі, Нірі, Сілваші, Лебович.

В 1740 році у Вилоці почала працювати приватна аптека, третя в Закарпатті (після Ужгорода і Мукачева). Значна частина жителів села займалася ремісництвом. В березні 1863 року у Вилоці створений цех ремісників, а в 1878 році створено ще три, самий більший із яких – взуттєвий. В 1880 році в селі була створена, реміснича школа, в якій навчалося 65 учнів, утримувалася вона за рахунок села.

Фийнєш Елек так описував в 1851 році цей населений пункт : «…на правому березі Тиси: 725 римо-католиків, 418 греко-католиків, 280 реформатів, 8 євангелістів,10 євреїв. Небагато німців та словаків, але і ті змадяризувалися. Є тут дуже старовинна реформатська церква, римо-католицька та греко-католицька парохії з церквами, велике соляне управління з складами, багато казенних споруд, поштове управління. Землі урожайні, лежать на рівнині і придатні для ярих і озимих пшениць, лук замало та лісу немає. Раніше Вилоком володів старовинний рід Уйгей, але королівська казна викупила його і тепер він - центр адміністративного управління.

Перша світова війна принесла жителям Вилка горе і страждання. Багато сімей втратили чоловіків, батьків, синів. Багаточисельні реквізиції приводили до розорення великої частини населення.

Після перемоги пролетарської революції в Угорщині в березні 1919 року у Вилоці була встановлена Радянська влада. В директоріум ввійшли А.Горда, К.Кац, А.Горват, А.Медєші – голова. Радянська влада в Вилоці, як і в цілому в Закарпатті, була потоплена в крові. В кінці квітня 1919 року війська боярської Румунії захопили Вилок, а 5 серпня 1919 року влада в селі перейшла Чехословакії.

Згідно перепису 1921 року у Вилоці було 483 будинки, 2968 жителів : 1433 чоловіки і 1535 жінок; За національністю: 248 чехословаків, 605 русинів, 1042 угорців, 1006 євреїв, 11 інших національностей. За віросповіданням: 633 римо-католиків, 487 греко-католиків, 681 реформатів, 10 православних, 1115 іудеїв, 42 інших конфесій. Цікаво, що в цей час Вилок адміністративно належав Берегівському округу.

Становище основної маси населення було дуже поганим. Воно ускладнювалося ще й частими паводками. Так, весною 1933 року в результаті чергового розливу Тиси було зруйновано 120 будинків. Вода, заливаючи поля, знесла родючі ґрунти.

В роки громадянської війни в Іспанії 4 жителі Вилока виїхали на боротьбу з франкістами. А. Райзман, І.Шварц загинули в боях під Мадридом, А. Костенбаум був убитий при переправі через річку Ебро.

В листопаді 1938 року згідно Віденського арбітражу Вилок перейшов до Угорщини. В 1939 році Вилок став центром округу. Тут розмістилися окружне і нотаріальне управління, митниця, прикордонна варта, страхові каса і товариство, поліцейське відділення.

У Другій Світовій війні загинуло біля 50 чоловік. 25 жовтня 1944 року радянські воїни 138 стрілецької дивізії звільнили Вилок. Радянські частини наступали на Вилок з двох напрямків – з Нового Села і Тисобекені. Бій був недовгим. В боях за Вилок і найближчі села загинуло 12 радянських воїнів. У листопаді 1944 року сталіністи інтернували 149 чоловік, з яких 23 загинули.

Потрібно відзначити, що у післявоєнні роки у Вилоці швидкими темпами нарощувалося промислове виробництво. Найбільшим підприємством стала взуттєва фабрика. В 1980-ті роки тут працювало уже більше 1100 чоловік. Були освоєні нові моделі кімнатного взуття, а також нові види – спецвзуття для робітників лісового господарства, нафтовиків і геологів, а також шкільного взуття. Потужність фабрики перевищувала 3 млн. пар взуття на рік.

Крім взуттєвої фабрики, у Вилоці діяли деревообробний комбінат, хлібокомбінат, асфальтобетонний завод, свиновідгодівельний комплекс з комбікормовим заводом.

В 1952-1954 роках у Вилку розміщалась будівельна організація республіканського значення “ Тисобуд”, яка виконувала важливе завдання по зміцненню берегів р. Тиси, яке було дуже актуальним після чергового паводку в 1948 році, який зруйнував більшість будинків у селі. Пройшли зміни і в сільському господарстві. У грудні 1948 року організовано колгосп ім. Чапаєва. У серпні наступного року його об’єднано з артілями сіл Перехрестя та Карачина в колгосп ім. Калініна, центральна садиба якого розміщалась у Вилоці. У 1958 році центральну садибу перемістили в село Перехрестя, а колгосп перейменували в “Прогрес”. В 1948-1949 роках у селі працювала школа механізації сільського господарства і зооветеринарії.

В радянський період в селищі набагато підвищився рівень освіти, культури, фізкультури і спорту. В селі дві середні школи – одна з угорською, друга з українською мовою навчання. Велику увагу приділяли розвитку футболу. Вболівальники старшого віку ще пам”ятають виноградівсько-вилоцькі дербі. Це були принципові матчі. Довгий час футболісти селища перебували в елітній частині обласного чемпіонату з футболу.

Із серпня 1991 року – Вилок у складі України. На жаль, потрібно констатувати, що промисловий потенціал різко упав. Нині на базі взуттєвої фабрики працює “Міка-07”, де зайнято 230 чоловік. Виготовляють зимове модельне взуття, вставки до лижного взуття. Незважаючи на низький рівень зайнятості, доводиться довозити робітників із десяти навколишніх сіл. Фірма “Старвуд” на базі ДОКу, що випускає паркетну дошку, дає роботу 100 працівникам, не може забезпечити робочу силу з Вилока, і це за наявності великої кількості деревообробників. Ще один колектив, “Феліна Україна”, шиє нижню білизну. Тут працюють біля 60 робітників.

На базі свиновідгодівельного комплексу працює ТОВ “Тиса-Захід”, яке вирощує свиней (1200-1300 голів). До речі, це унікальне підприємство, яке зараз здійснює реконструкцію шести хлівів, після її закінчення буде встановлено нове обладнання, що дасть змогу максимально механізувати виробничі процеси. Наприклад, один оператор зможе забезпечити догляд за 1000 голів свиней. За колективом закріплено 102 га землі, ще більше орендують у сусідніх селах і районах. Зараз тут працює 40 чоловік.

Нині у Вилоці проживає 3327 чоловік. На основних підприємствах працює біля 400 чоловік. Парадокс, але набрати робітників з числа жителів не вдається. Здавалося б, що повинна бути черга на працевлаштування, а працівників довозять з усього району. В чому ж причина?

По- перше, на обох згаданих промислових підприємствах потрібні висококваліфіковані робітники з фаховим досвідом, і основне - це ретельна робота протягом всієї зміни. Наші люди вже розучилися так працювати. Краще зайнятися човникарством, яке почало процвітати після лібералізації прикордонного руху. Цим видом діяльності займаються жителі Вилока і навколишніх сіл. Особливо, це влаштовує ромське населення, яке, в переважній більшості, не може виконувати нудну, одноманітну роботу на конвеєрі.

По - друге, треба констатувати, що зарплата на промислових підприємствах не забезпечує гідного рівня життя. Тому більшість виживає за рахунок кордону.

Як і в інших населених пунктах району, жителі Вилока масово працюють за кордоном.

У Вилоці є релігійні конфесії: римо-католики, реформати, греко-католики, православні ( МП), свідки Єгови.

Вилоцька римо-католицька парохія існувала уже в ХІУ столітті і носила ім’я святої Олени. Тутешня парохія, в зв’язку з реформацією, в 1556 році перестала існувати, але в 1735 році знову відродилася. Сучасну церкву освятили в 1812 році на честь святої Олени. І, як говорять старожили, висота шпилю церкви відповідає рівню поверхні землі у Виноградові. В 1896 році встановили орган і відновили внутрішню частину церкви. В 1901 році за рахунок угорської королівської казни побудували вежу, на якій за кошти прихожан встановили два нові дзвони. Метричні книжки ведуться з 1735 року.

Священик Арвої Дезидерій був репресований радянською владою, в 1956 році повернувся у Вилок, помер у 1967 році. Зараз богослужіння проводить Федір Вайнраух, монах-францисканець.

Неподалік від залізниці знаходиться каплиця святого Івана Непомуцького, в ній вміщається лише скульптура опікуна каплиці. Реставрована вона в 1987 році.

В 1775 році Вилок ще не мав своєї греко-католицької церкви, а був лише філією. В 1806 році побудовано муровану церкву в стилі класицизму. Іконостас до церкви зроблено на початку ХХ століття. Церква освячена на честь Вознесіння Господнього. В 1991 році церква повернута греко-католицькій громаді. Обслуговує її о. Олександр Бокончош.

 Реформатська громада має також славну історію. Під час реформації (1650-1660) формується громада. Спочатку це 10-15 сімей. Перша церква будувалася на сучасній вулиці Ракоці без вежі. В 1701 році її знищив вогонь. Громада на той час складалася з 70-80 сімей, швидко відбудувала свій храм, а в 1850 році купила ту споруду, що використовувалася як склад солі. В 1903 році її розширили і надбудували над нею вежу. В 1960-1973-х роках повністю відновили церкву. В січні 2000 року, після 53-х років перерви, вдалося знову відновити роботу церковного хору. В 1920-1947-х роках діяла церковна школа. Церква має 600 місць, навколо неї великий сад. Парохію збудовано в 1938 році. В радянські часи її в церкви забрали, а в 1993 році повернули громаді. Метричні і касові книги з 1806 року. В 1944-1949-х роках тут служив Ковач Золтан, якого заарештували в 1956 році. Повернувшись додому, в 1966-1973-х роках знову був душпастирем у Вилоці. Зараз богослужіння тут проводить о. Йосип Шіпош.

Православна громада зареєстрована у Вилоці відносно недавно. На території сучасної церкви є Святоільїнська каплиця, освячена в 1991 році. Новозбудована православна Святовознесенська церква освячена єпископом Хустсько-Виноградівської єпархії Мефодієм в 2003 році. Довгий час служив тут протоієрей Павло Горондій, зараз богослужіння проводить о. В’ячеслав Василькун.

Є у Вилоці і громада “Свідків Єгови”, які моляться у Залі Царства, під керівництвом координатора ради старійшин Сіладі Йосипа.

Колись у Вилоці виробляли найкращий в Угорщині засіб для блиску вусів і борід. А зараз селище прикрашають дві нові школи україно- і угорськомовні, а також монумент Турул, встановлений в 1903, а потім відновлений у 1989 році. Користується популярністю в жителів району спільне підприємство “Християнський медичний центр”. У Вилоці знаходиться одна з найцікавіших і найбагатших колекцій старовинних виробів часів Австро-Угорщини, а також найбільша приватна бібліотека Закарпаття на угорській мові.

Видатні уродженці: Штейнберг Лінот (1833-1906) – засновник акціонерного товариства “Вилоцький господарський банк”, Вейконь Антал (1848-1903) – угорський письменник-поет, Томашовський Лойош (1869-1944) – хімік, викладач університету, Штейнберг Шарлота (1875-1966) – лікар-гінеколог (місто Будапешт, Угорщина), Палаташ Іван (1934) – різьбяр, Варі Фабіян Ласло (1951) – угорськомовний письменник, фольклорист, педагог, член Спілок письменників України і Угорщини.

Вилок здавна славився своїми музикантами. Їх тут були цілі династії, які конкурували між собою, особливо це стосувалися циганських родин Муржі і Чюрі. З їхнього середовища вийшли такі відомі в Європі та у всьому світі скрипалі як Едвін Мартон і Граф Муржа. Щоправда, у біографіях музикантів чомусь рідко згадується їх родинне походження та місце, де народилися вони і їхні батьки.

Вилоцьке коріння у Юдіт Полгар – угорської шахістки, гросмейстера, яка впродовж 26 років і двох місяців очолювала світовий жіночий рейтинг ( січень 1989 – лютий 2015 роки). У Вилоці народилася мати ( Клара Полгар – Альбергер) всесвітньо відомої шахістки.

                                                                                                                                  Іван Біланчук, Нариси історії населених пунктів Виноградівського району

Джерело: Голос Карпат

 

Переглядів: 114 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright ParVY © 2009-2017
Хостинг від uCoz