Виноградівська централізована бібліотечна система
Понеділок, 24.07.2017, 19:40
Меню

Реєстрація

Пошук

Погода
Виноградів

Форма входу


Категорії розділу
Історія району [63]

Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 116

Статистика

Головна » Статті » Історія району » Історія району

«Угоча не коронує!»: Історія Виноградова ч.2

ХУІ століття було століттям реформації в Угорщині. Із швидкістю вогню, що біжить, нова віра досягла Севлюш і навколишні села. Уже в 1580-х роках, про це свідчать старовинні документи, тодішній власник Севлюша барон Петер Перені приєднався до реформації. Виходячи з принципу “чий регіон, того й релігія”, в Севлюші і навколишніх селах автоматично перестала існувати римо-католицька церква. ЇЇ храм у Севлюші переобладнали, перетворивши у реформатський аж до 1660-х років. Але вплив католицьких Габсбургів дається взнаки і в Севлюші. Перені Ференц, власник міста і його околиць, був замішаний у змові Вешшелені. Зумів уникнути страти тим, що його мати, католичка, заплатила у казну 200 000 золотих, а він побудував францисканський монастир з католицькою церквою і сам особисто повернувся до католицької віри. Принцип “чий регіон, того й релігія” знову вступив у права, населення Севлюша у значній частині насильно рекатолізували, а костьол повернули католикам.

У зв’язку з цим перестала тимчасово існувати самостійність реформатської місцевої громади. Севлюська община стала філією підвиноградівської реформатської громади, яка на той час була ще процвітаючою.

У 1705 році реформатські вірники Севлюша направили скаргу Ференцу ІІ Ракоці, в якій просили компенсувати моральні і матеріальні втрати в зв’язку з контрреформацією. Через відсутність даних невідомо, з яким результатом закінчилося їх звернення, але незабаром ( на дворі теперішньої швейної фабрики) севлюська громада спорудила дерев’яну церкву, яка пізніше згоріла. На основі метричних записів встановлено, що з 1791 року реформатська громада стала самостійною.

Існуюча зараз реформатська церква збудована в 1828 році без вежі. Біля неї була дзвіниця. Вежу в 1879 році добудували. Прицерковна парафія побудована в 1912 році при священику Шаркаді Мігаю з такою метою, щоб пізніше добудувати ще один поверх і відкрити установу “Кальвініум”. Ці плани не вдалося здійснити через дві світові війни.

Севлюш був центром Мараморош-Угочанського реформатського релігійного округу. Більше ніж 10 єпископів можна знайти серед духовенства, яке тут служило.

У церковному житті велике значення мало те, що починаючи з 1935 року аж до самої пенсії тут служив душпастирем Горкої Борно. В радянський період був репресований, відбув сім років каторги, повернувся додому, І тільки завдяки наполяганню громади, всупереч позиції місцевої і релігійної влади, він продовжив своє служіння.

Попри багаторічні переслідування виноградівські реформати залишилися стійкими у своїй вірі. Повна зовнішня реконструкція церкви завершилася в 1984 році, а в 1993-94 роках здійснено внутрішнє переобладнання. Малий орган придбали ще в 1853 році, теперішній, більший, в 1930. Гідним для наслідування є встановлення меморіальної дошки на церкві зі списком всіх служителів культу. Добре вписалася в дизайн двору стела з десятьма божими заповідями. Обслуговує громаду пастор Молнар Лорант.

Значною є кількість православних вірників у місті. На кінці ХІХ – початку ХХ століття угорська влада заборонила греко-католикам проведення богослужінь і релігійних треб на старослов’янській мові. Крім того, багато їхніх священиків встановили непідйомні тарифи на похорони, хрещення, шлюб, що викликало справедливе незадоволення. Одним із проявів цього стали масові виходи із лона греко-католицької церкви і перехід до православ’я.

У Севлюші це сталося так. По вул. Копанській і Льва Толстого компактно проживали родини Ком’ятіїв. Це були заможні люди. Які володіли цілим рядом будинків і землею, в тому числі і на Чорній Горі. З не встановлених до цих пір причин вони ввійшли в конфлікт з священиком греко-католицької церкви, тому поїхали за православним священиком, як говорили в народі : “з гір”, привезли його і сім’ю на возі, поселивши їх в один із своїх будинків по вул. Копанській в районі колишньої середньої школи №2. Богослужіння здійснювались у приміщенні, яке належало Ком’ятіям і було переобладнано під церкву. В радянські часи тут розміщався корпус школи №2, який в народі так і називали “православна”. Зараз у цьому приміщенні магазин продтоварів по вул. Копанській,101.

Після визволення міста в 1944 році православній громаді була передана церква Івана Капістряна монастиря францисканців. А вже з 1949 року православній церкві підпорядкована церква Успіння Пресвятої Богородиці. Зараз тут настоятелем є архімандрит Сімеон Голубка, помічними священиками о. Степан Мельник і о. Василь Голубка.

Вже в часи незалежної України збудована церква ( Святотроїцька) по вул. Миру, 50. Міська рада, щоб розрядити напругу між конфесіями, прийняла рішення про будівництво православного храму, виділила земельну ділянку. Потрібно підкреслити, що це було нелегке завдання – переселили 12 сімей і меблевий магазин. За кошти міськради було виготовлено проект і техдокументацію на спорудження сучасного храму. Але, незважаючи на те що проект був погоджений з Мукачівською єпархією, за наполяганням настоятеля православного храму о. Михайла Бідзілі за основу будівництва взяли копію православного храму у селі Драгово Забродь у Хустському районі. Протягом будівництва влада надавала допомогу, зокрема, на споруджені стін було використано цеглу із спортивного комплексу стадіону “Пластмасовик”. Після перекриття церкви в ній розпочалися богослужіння. Роботи ведуться і надалі.

О. Михаїл Бідзіля не помилився у виборі взірця для храму, який прикрасив наше місто і органічно вписався на розі вулиць Миру та Івана Франка. Це красива і велична споруда, яка навіть у атеїстів викликає захоплення.

Для задоволення релігійних потреб вірників вул. Першотравневої (Лемаковиця) , частина яких молилася в Олешнику, а інша у Виноградові, міська рада у 1996 році виділила ділянку для будівництва церкви “Всіх Святих” у цьому районі. Наріжний камінь було освячено єпископом Мефодієм в 1998 році. Зараз богослужіння здійснюється в недобудованому храмі, спорудження якого продовжується. Обслуговує громаду о. Іван Андрашко.

По вул. Копанській в 2001 році розпочато будівництво чоловічого Свято-Симеонівського монастиря. При ньому в 2013 році освячено церкву Воздвиження Хреста, в якій щодня проводяться богослужіння. Обслуговує церкву архімандрит Симеон Голубка.

В 2010 році протоієрей Василь Максимишинець у місті Виноградові на вул. Гренджі-Донського побудував дитячий будинок сімейного типу. Зараз в ньому 28 дітей – 5 своїх та 23 прийомних. Паралельно із спорудженням дитбудинку зводилася церква Покрови Пресвятої Богородиці, яку 22 вересня 2014 року освятив митрополит Хустський і Виноградівський Марк. Настоятелем храму є вищезгаданий о. Василь, помічним священиком о. Ярослав.

Релігійна громада Української православної церкви Київського патріархату з 2013 року будує церкву Успіня Пресвятої Богородиці по вул. Івана Франка. Обслуговує вірників о. Арсеній Гесня. Богослужіння відбуваються в тимчасовій пристосованій каплиці. Через складну економічну ситуацію спорудження храму ведеться повільно.

Виноградів, як районний центр, привабливий і для інших течій і релігій. Як відомо, напередодні війни у місті тільки греко-католики чисельно переважали іудеїв. Говорять, що в Севлюші було п’ять синагог. Нині існуюча побудована в 1874 році. Щосуботи на моління приходить 15-18 чоловік з усього району, проводить їх Вайс Микола Германович – голова районної організації євреїв. До 1946 року синагога використовувалася за призначенням, а потім її перетворили на спортивну школу і її фіззал. У роки незалежності синагогу повернули єврейській громаді, проводилася реконструкція, яка тимчасово призупинена.

Релігійна громада євангельських християн-баптистів проводить свої богослужіння в домі молитви, який будувався в 1989-1993-х роках по вул. Макаренка, 6. Очолює громаду пресвітер Віктор Копич.

Свідки Єгови побудували свій Зал Царства на 200 місць в 2001 році по вул. Тюльпанів, 2. Богослужіння проводить координатор ради старійшин Іван Ухач.

В 2002-2009-х роках здійснювалося будівництво молитовного будинку релігійної громади адвентистів сьомого дня по вул. Малій Польовій, 176. Пастор церкви Павло Процюк.

Релігійна громада християн євангельської церкви “Живого Бога” у Виноградові зареєстрована у 1998 році. Свої моління проводить у орендованому приміщенні по вул. Кооперативній, 11. Цю церкву ще називають “харизматичною”. В нашому районі вони роблять акцент на роботу з ромами. Тому і у Виноградові наближаються до місця їх проживання. На вул. Островського, 37 ведеться будівництво їхнього храму, який передбачають освятити у 2016 році. Очолює громаду пресвітер Святослав Брайляк.

З 1991 року релігійна організація “Церква християн віри євангельської України” (баптисти) орендує приміщення клубу глухонімих по вул. Пушкіна, 7. По вул. Борканюка, 51викуплена ділянка, де планується будівництво храму цієї громади. Зараз богослужіння проводить старший єпископ Закарпаття Віктор Хрипта.

Приміщення по вул. Станційній, 9А християнське релігійне братство “Світло любові” придбало в 1991 році. Очолює це братство Василь Поличко. В урочищі “Теплиця” за допомогою благодійників з Німеччини побудовано приміщення дитбудинку, де зараз перебуває 10 дітей. Потрібно підкреслити, що це дуже кропітка робота. Щодня після сніданку хлопців з “Теплиці” розвозять по учбовим закладам: загальноосвітні школи, ПТУ і, навіть, в коледж. Обідають діти по вул. Станційній, а потім їх знову везуть на “Теплицю”, де їх годують вечерею. І робить це все невтомна Ірина Василівна – дружина голови братства.

Ми пишаємося своїми знаменитими земляками і майже всіх їх добре знаємо. Тому відійдемо від прийнятих традицій перераховувати їх, натомість приведемо архівні дані про появу тих чи інших прізвищ у місті. Можливо, корінні виноградівці зможуть знайти свої корені серед них. 1342 рік – Гоннус син Тельмана, Зумбур; 1450 рік – Фодор, Двл, Ревден; 1451 рік – Ботош, Лістеш, Шоланкі, Чернік, Губаль, Тот; 1458 рік – Феєр, Фабер, Ковач, Сабо, Богач; 1574 рік – Адам, Остолош, Болог, Борат, Борто, Біро, Фекете, Фозокош, Горонгозо, Кадар, Котоно, Кіш, Локотош, Лазар, Молнар, Орбан, Поп, Пушкаш, Шімон, Шікет, Санісло Секереш, Сільваші, Варга, Ваш, Вереш, Рац; 1574-1671роки – Чік, Домокош, Модьор, Тар, Вінце, Болдог, Лукач, Бенедек, Чонтош, Неймет, Калман, Нірі, Давід, Гашпар, Болаж, Заруба, Горват, Солмо, Болдижар, Копос, Шереш, Лешак, Лісічка, Мігайко, Верніка, Бур”ян, Філеп, Коліба, Орос, Бок, Кертейс, Меддєші, Сокач, Кочіш, Сеге, Батьок, Молока, Козма; 1671-1787 роки – Бадер, Пасочка, Подушка, Сомар, Лавічка, Шандор-Панько, Броді, Данко, Молчан, Поляк, Сас, Чірі, Маді, Дудан, Гелета, Гліба, Станко, Санісло, Розгоні, Бочкор, Ловас, Шкопотка, Тобака, Фанта, Токач, Івегеш, Онофрій, Корнеліжка, Черепанько, Демко, Кудря, Логойда, Олезар, Чорба, Борбель, Боршош, Чейпеш, Дудаш, Гал, Керекеш, Мезеї, Погош, Повк, Шутов, Сорводі, Сьюч, Тіводор, Зевді, Данила, Гера, Гандера, Гецко, Гудак, Гузичка, Кавка, Козушка, Худа, Коблін, Куліна, Куртяк, Могорита, Марканич, Маринич, Марушка, Мошкола, Онисько, Полянський, Продан, Радь, Сасин, Тупиця, Вощинець, Вусік, Жабка, Егреші, Йовня, Бучок, Кросної, Магочі, Мойор, Потокі, Роман, Томаш, Вайнагі, Зейкан, Давидович, Зеликович.

Для любителів статистики наводимо дані двох переписів населення, які проводили чехословаки у відповідності з світовими стандартами – кожні десять років. Так, у 1921 році у Виноградові було 1394 будинки, в яких жило 9248 чоловік, в тому числі 544 чехословаки, 3930 русинів, 1977 угорців, 2583 євреї та 99 інших національностей. За віросповіданням: 1349 римо-католиків, 3475 греко-католиків, 959 реформатів, 417 православних, 2913 іудеїв та 135 інших конфесій.

Через дев’ять років у 1930 році перепис показав, що будинків стало на 688 (48%) більше. Чисельність населення зросла на 1806 (20%). Ці дві цифри красномовно свідчать, краще ніж будь- які інші факти, про зростання добробуту і рівня життя людей під час чехословацького правління. За національністю в 1930 році розклад був такий: 516 чехословаків ( на 26 чоловік менше ніж було, що заперечує, ті твердження, що всі владні посади в місті надавалися чехам і що вони заполонили Севлюш), 4429 русинів ( на 498 чоловік більше (13%), 2630 угорців (+653 (33%), євреїв 3619 (+ 706 (24%). Ці дані показують, що найбільш динамічно зростали громади угорців і євреїв.

І, насамкінець, хочу нагадати землякам, що в Угорщині віками був знаменитим і відомим вислів:” UGOCSA NON CORONAT” - Угоча не голосує за коронацію імператора Австрії. Його виголосив наш земляк у парламенті. Ці слова, сказані вголос, без страху за наслідки, стали символом мужності, непідкупності, свободи слова і вільного волевиявлення. Щиро бажаю всім виноградівцям при наступних виборах перед тим, як кинути бюлетень в скриньку, згадати поступок нашого предка.

                                                                                                                                                                 Іван Біланчук, Нариси історії населених пунктів Виноградівщини

Джерело: Голос Карпат

Переглядів: 83 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright ParVY © 2009-2017
Хостинг від uCoz