К О Р О Л Е В О

Селище міського типу з 1947 року, розташоване за 10 км на схід від райцентру. Залізничний вузол і станція. Одне із найстаріших поселень краю. Вже за часів короля Святого Іштвана тут поселилися саксонці. Від них пішла старовинна назва селища: Фелсас (1272 рік). Але з 1355 року закріпилася сучасна угорська назва поселення Кіральгазо. Ця назва походить від королівського дому (DOMUS REGALIS), розташованого на пагорбі край села, який був центром лісового управління, що опікувалося лісоводством усього Угочанського комітату. Теперішня назва Королево є перекладом з угорської мови. Під час чехословацької доби воно називалось Кральово-над-Тісов.

Потрібно зазначити, що первісні люди облюбували цей благодатний край. Тут найдавніша в Україні палеолітична стоянка ( 15 культурних шарів від 1млн. до 25 тис. років тому, 60 тис. знахідок), відкрита в 1974 році. Крім неї, у Королеві відома також неолітична стоянка (УІ-ІІІ тисячоліття до н. е.), поселення бронзової доби (ІІ тисячоліття до н. е.). У північно-східній частині Королева біля гори Городище знайдено рештки слов’янського поселення Х-ХІ століття. Село вперше згадується в 1262 році, а в 1264 році воно фігурує у грамоті папи Урбана ІУ.

Село спершу було на лівому березі Тиси, але через часті повені перенесено на правий. В 1241 році хан Батий рухався правим берегом Тиси і не зумів переправитися через повноводну річку на лівий берег. Це врятувало Королево від пограбування і нищення. Після монголо-татарської навали король Бейла ІУ запросив фламандців і саксонців до Угорщини, в т. ч. до Королева. Королі і надалі заохочували німецьку колонізацію цих теренів, з метою забезпечити спеціалістів з обслуговування королівських маєтків.

У 1272 році переселенці отримали привілеї полювати в навколишніх селах на ведмедів, вепрів, оленів, безмитно користуватися поромом через Тису, запрошувати священиків, вибирати суддів.

Біля села виріс королівський замок, відомий з 1279 року. З кінця ХУІ століття замок фігурує під назвою Нялаб. Ніхто достовірно не може сказати хто спорудив цей замок. Є версії, що це був землевласник Нялаб, ім’я якого носить замок сьогодні, а, можливо, і сам король Стефан. В угорських джерелах є дані, що розпочав будівництво Кун Ласло ІУ. Достовірно відомо, що в період Арпадовичів замок був уже зведений. Про те що в будівництві замка брали участь слов’яни, зокрема серби, свідчить назва південного муру замку, яка збереглася до цього часу “Не бойса”.

Безперечно, замок мав велике стратегічне значення. Через Королево пролягав торговий шлях на Сату-Маре. Разом із хустським і виноградівським замками він гарантував безпечний сплав солі по річці Тиса з Солотвина. Крім того, замок слугував літньою резиденцією королів Угорщини, які любили полювати в навколишніх лісах. В 1321 році королю Роберту-Карлу довелося штурмом забирати замок від сина Боршо Томаша - Беке. З тих пір фортеця у володінні короля. В 1378 році король Людвіг Великий подарував замок Нялаб трьом братам – воєводам Драгфі (Драгам), синам колишнього молдавського воєводи Саса. Однак це не давало покою їхнім сусідам – родині Перені, і вони досягли свого – король Жігмонд І в 1405 році передав замок і село їм.

Цей бастіон не раз рятував шляхту і дрібних дворян від повстанців. Так, в 1514 році Дожа Дьєрдь безуспішно намагався захопити замок. В 1661 році його оточили турки, які півроку намагалися захопити замок, але він вистояв. Водночас вони грабували село. Окремо слід підкреслити, що замок був своєрідним культурно-освітнім осередком, в ньому були створені твори, які навіки увійшли в історію. У 2011 році виповнилося 610 років із створення маловідомої, але дуже важливої пам’ятки письменства на Закарпатті – Королівського Євангелія. В кінці книги вказано, що воно переписано в 1401 році Станіславом Граматиком у нялабському замку в Кіральгазі. Книга вважається сьогодні найдавнішою збереженою кириличною книгою, що була створена на Закарпатті. Королівське Євангеліє на 160 років давніше за славнозвісне Пересопницьке Євангеліє, на якому приймають присягу президенти України.

У 1532 році вдова барона Г. Перені запросила до замку вчителем їх сина Яноша каноніка Бенедека Ком’яті. Разом із навчанням у вільний час він здійснив переклад частини Біблії та 13-ти листів апостола Павла з латині на угорську мову. У 1533 році дружина Перені за свої кошти в друкарні міста Кракова (Польща) випустила першу друковану книгу на угорській мові з текстом перекладу.

У стінах замку творив знаменитий угорський поет і композитор Ілошвої Шеймеш Пийтер, який у 1548 році написав музичний твір “Олександр Великий”. Але найвидатнішим твором, який увійшов до скарбниці угорської культури, є його балада про Міклоша Толді, написана у 1574 році.

Непросто складалися відносини між Габсбургами та родиною Перені. За участь в антиурядовій змові хорватського правителя Ф. Франгепана, брата жінки Габора Перені (загинув 29 серпня 1526 року в битві під Могачем) – Каталін, імператорські війська займають замок Нялаб. Виступ угорських і хорватських політичних діячів, особливо близького ще одного ближнього родича Перені – Петера Зріні, який розробив план визволення Угорщини від турків та Габсбургів, зазнав невдачі. За наказом імператора Леопольда І 30 квітня 1671 року були розстріляні керівники цього виступу: Ф. Вешшелені, П. Зріні, Ф. Франгепан. Замок Нялаб в 1672 році, як оплот боротьби за національну незалежність, просвітительства та Реформації було зруйновано, незважаючи на те, що участь у змові та повстанні володарів замку Перені не була доведена. Фортецю більше не відбудовували. На диво є схожою доля виноградівського та королівського замків: ворогам і повстанцям було не під силу їх захопити, проте в обох випадках їх знищили за вказівками правлячих Габсбургів.

У 1850-х роках угорський уряд виділив кошти для археологічних розкопок, під час яких знайдені сімейний склеп та коридор, багато золотих речей та коштовностей. Найцінніше і сьогодні зберігається в національному музеї Угорщини.

Встановлення влади Габсбургів погіршило становище жителів Королева. Тут розташувався австрійський військовий підрозділ, значно посилився податковий тягар і кріпосна залежність селян. Вони повинні були працювати на пана, священика, утриманні і будівництві доріг, ще й годувати австрійський гарнізон. Тому й не дивно, що королівчани брали активну участь у повстанні 1703-1711-х років під проводом Ференца ІІ Ракоці.

Після повстання спостерігалося зменшення кількості населення, оскільки воно або загинуло в боях, було репресовано , або втекло у ліси.

Потрібно ззначити, що Королеву, як і Вилоку, постійно загрожували повені та небезпеки іншого походження. Лише протягом 70-ти років з 1718 по 1788 рік королівчани пережили: 1718 – засуха (неврожай), 1739 – мор, 1743 – велика повінь, 1771 – тиф, 1778 – великі морози привели до неврожаю.

Одна із найбільших повеней була в 1869 році, коли Тиса знищила частину села. Ще більшою була повінь в 1913 році, коли було затоплено майже все село. У червні 1928 року черговий паводок. Чимало руйнувань мали місце у 1947 році. Вже в наш час, у 1998 році , вода піднялася вище за чотириметрову дамбу, поступала через дренажний люк, прорвала насип.

Через два з половиною роки, в березні 2001 року, Королево зазнало ще одного паводку. Хоч ця повінь і була потужнішою за попередню, вона не спричинила значних руйнувань.

Не можна сказати, що впродовж усього часу не робилося нічого, щоб регулювати розливи ріки. Ще в 1790 році починають робити запруди. На початку ХІХ століття були проведені значні роботи зі зміцнення і нарощення захисних споруд та загат. В період з 1939 по 1944 рік угорська влада намагалася наростити дамбу, правда, робили це за допомогою тачок. Висота дамби була 1,5-2 м.

У 50-х роках минулого століття завершили реконструкцію старої дамби, використовуючи бульдозер , насували грунт і утрамбовували його. Але в 1998 році і чотириметрова дамба виявилася замалою. Зразу після паводку, який повністю знищив 158 будинків і пошкодив ще 219, було виділено будматеріалів на 7 млн. 760 тис. грн., надано грошової допомоги більше ніж 6 млн. грн. Залізничникам повезло найбільше – замість будинків, які знесла вода, їм побудували красені котеджі. Держава активізувала роботи з берегоукріплення, що дало можливість з найменшими втратами витримати паводок у березні 2001 року.

Але, крім повеней, Королеву загрожували набіги татар та турків. Так, 29-30 серпня 1717 року татарська орда знову напала на село. Вона спалила більшість будинків, захопила в полон 50 селян і забрала всю худобу.

На початку ХУІІІ століття в Королеві було 368 будинків, у яких проживало 1705 чоловік, в т. ч. 1014 русинів, 450 угорців і 210 німців. У 1774 році в селі було 377 кріпаків.

Буржуазна революція 1848-1849 років ліквідувала кріпосництво в Угорщині, в т. ч. і на Закарпатті. Але барон Перені і церковники, користуючись нечіткими визначеннями, які землі вважати урбаріальними, захопили кращі плодючі ділянки. В результаті цього після реформи у селян виявилося землі менше, ніж до неї. Коли весною 1862 року в Королево прибула комісія для проведення комасації ( регулювання землекористування поміщиків і селян) і землеміри почали свою роботу, селяни оточили їх, відібрали інструменти і вигнали з села. Виступ був подавлений, а його організатори арештовані.

Ось що писав Е. Фийнєш в 1851 році: « Кіральгазо, русинсько-угорське село Берегугочанського комітату, на просторій долині під скельною горою біля Тиси: 138 римо-католиків, 660 греко-католиків проживають у ньому з римо- і греко-католицькими церквами. Горбисті землі досить врожайні, але землі біля Тиси пошкоджуються паводками. На високій скелястій горі стояв старий, тепер зруйновний замок Нялаб. Вже з 1423 року село було маєтком Перені, який і тепер дає ім’я роду».

Село поступово росло. Цьому дуже сприяло прокладення через село залізничних ліній. Дільниця Королево-Берегово-Батєво була запущена у листопаді 1869 року. Біля Текова і Королева на річці Тиса почалося будівництво 420-ти метрового мосту. Він був закінчений влітку 1872 року. 16 червня цього року розпочався рух на дільниці Сату-Маре – Буштино через Королево. На дільниці Чоп – Королево рух почався 24 жовтня 1872 року. Біля залізничного мосту у 1885 році будапештським філіалом норвезької фірми “Тредерсон” був побудований міст для інших видів транспорту та пішоходів з навісами для захисту людей від опадів.

Залізничний рух з року в рік ставав більшим та інтенсивнішим. Цьому сприяло те, що деревину, сіль та інші товари вигідніше було возити залізницею. Так, в 1894 році за один день через станцію Королево проходило 60 поїздів, з них 18 – пасажирських, 4 –швидкі, 6 вантажних поїздів, інші літерні та додаткові вантажні. Це викликало потребу в зміцненні ремонтної бази та інфраструктури залізниці. Тому ще в 1884 році на королівському вузлі були побудовані майстерні для екіпірування та ремонту паровозів. В 1937 році реконструйовано майстерню для ремонту паровозів – побудований цех їх промивки, оглядові канави, адміністративний корпус. Реконструкцію закінчено в 1946 році. Стали до ладу пункт технічного огляду паровозів та вагонів, цех тепло промивання котлів паровозів та їх ремонту.

З 1962 по 1965 рік було здійснено перехід на тепловозну тягу, що дало можливість перевозити важковагові поїзди.

В 1987 році розпочався новий етап реконструкції депо. У цей час тут були побудовані виробничі приміщення Луганського тепловозобудівного заводу. Всі тепловози, які йшли на експорт, тут проходили процес прийому і передачі. Насамперед, їх переставляли на колісні пари європейської ширини. Потім проводили ходові випробування на швидкості 120 км в годину. Всі виявлені недоліки актувалися, а потім працівниками філіалу усувалися і лише після цього експортувалися в країну призначення.

У 1992 році завершилася друга черга реконструкції депо. Став до ладу новий ремонтний цех завдовжки 165м і завширшки 24 м з допоміжними підрозділами: дизельним, екіпажним, паливним, механічним та іншими, а також склад палива, котельня, компресорна. Як наслідок, на вузлі набули розвитку служби, які брали участь у будівництві і обслуговуванні транспортних процесів на залізниці.

18 вересня 1872 році в селі створено поштову службу.

Перед Першою світовою війною у селі був один приватний лікар, який за велику плату здійснював медичну допомогу жителям Королева і навколишніх сіл.

Початкова школа в Королеві була відкрита тільки у 1880 році. В 1908-1909 навчальному році в ній два вчителі навчали 234 учнів.

Перша світова війна принесла королівчанам нові бідування. З метою реквізицій, весь урожай зерна, картоплі, а також велика рогата худоба і коні підлягали обліку. Багато чоловіків забрали в армію, обробляти поля було нікому. Різко зросли ціни на продукти. Поміщики Допші і барон Перені нажили великий капітал, продаючи продукти по завищених цінах.

Після перемоги пролетарської революції в Угорщині радянська влада в Королеві була встановлена 22 березня 1919 року. До Ради робітників, солдат і селян, створеної в березні, увійшли П. Годгазі, Б. Пінтя, Л. Маринич, М. Чернянчук. Згідно адміністративного поділу, введеного Угорською Радянською республікою, Королево стало районним центром. Тут формувалися загони червоної гвардії. Коли частини 5 дивізії червоної гвардії залишили Хуст і відійшли до Королева, жителі села самовіддано захищали його. У ніч на 20 квітня під натиском румунських військ вони змушені були відступити. Бійці одного з підрозділів при допомозі бронепоїзда (машиністом був житель Королева Б. Дорі) тричі вступали в бій, але вибити інтервентів із села не вдалося. В боях за село загинули 50 червоногрвардійців, більше 150 були поранені.

Згідно Сен-Жерменської угоди Королево переходить до складу Чехословаччини. Нова влада на ділі продемонструвала, що вона була найдемократичнішою за всю історію Закарпаття. В Королеві будуються нові будинки, в. ч. для залізничників так звана «колонія», магазини «КОНЗУМ», «БАТЯ». Виділялися значні кошти на освіту та медицину. Залізниця отримала нові швидкісні поїзди («ріхлики»), забезпечено сполучення з містами Прага, Кошіце. Місцеве населення отримало досить широкі права та свободи.

Про ріст добробуту королівчан красномовно свідчать дані переписів населення в 1921 і 1930 роках. Так, за 9 років кількість житла зросла на 602 будинки до 914 (ріст складає 52%). В 1930 році в селі проживало 4608 чоловік, що на 1115 чоловік більше, ніж у 1921 році і не за рахунок чехів і словаків, як там намагалися подати у радянські часи. Чехословаки у загальній кількості складали 11% населення, русини – 56%, угорці -21%, євреї – 13%. Найбільш динамічно росла русинська громада (13,9%).

Тому й не дивно, що королівчани взяли саму активну участь у боях за захист Карпатської України.

З першого же дня угорсько фашистської окупації 1939-1944 років жителі Кіральгази потрапили під терор і репресії. Місцевий священик Горні доніс властям на людей, які виступали проти окупантів. Були заарештовані сільські активісти І. Легеза, І. Фегер, В, Чейпеш, Ю. Іваніга та інші (всього 22 чоловік). Зазнали переслідувань колишні чеські комуністи, всіх євреїв доставили в гетто в Севлюші. А їх, згідно останнього передвоєнного перепису у 1930 році, було 604 осіб…

                                                                                                                                                         Іван Біланчук, Нариси історії населених пунктів Виноградівщини

Джерело: Голос Карпат