Виноградівська централізована бібліотечна система
Вівторок, 26.09.2017, 06:56
Меню

Реєстрація

Пошук

Погода
Виноградів

Форма входу


Категорії розділу
Історія району [64]

Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 120

Статистика

Головна » Статті » Історія району » Історія району

Нариси історії Виноградівщини: Чорнотисово

Село розташоване на відстані 16 км від районного центру, на правому березі Тиси. Залізнична станція в селі на лінії Королево-Дяково. Через Чорнотисово пролягає автодорога Вилок-Сасово.

Походить слово Ардов від угорського ERDO – ліс. Поселення, в назві якого є це слово, означає, що тут проживали лісничі, охоронці лісів, єгері та вказує на зв'язок даної місцевості з лісом. Перша частина двочленної назви по-угорськи Fekete (чорний) – дослівно можна перекласти Чорний ліс.

В 1946 році село отримує теперішню назву – Чорнотисово, що не має жодного зв’язку ні з перекладом на українську мову, ні з його географічним чи ландшафтним розташуванням. Маємо типовий бюрократичний ляпсус, який нікого за довгі роки не бентежить. Перейменування населеного пункта Чорний Ардов в село Чорнотисово проведено Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 25 червня 1946 року.

Утворення села відбувалося під час заселення Угочанщини - на початку ХІІІ століття, але в історичних документах згадується лише в 1319 році. В 1355 році отримало королівські привілеї, дія яких поступово припиняється з передачею королем Ардова в 1378 році воєводам Драгу та його брату, а в 1405 році - у володіння баронів Перені.

Поступово село стає звичайним кріпацьким поселенням, за винятком того, що тут проводяться всеугорські ярмарки і те, що село стало місцем для проведення комітатських зборів. Право на проведення ярмарків Чорному Ардову надав король Матяш ІІ на прохання його землевласників Перені – Дьєрдя і Мігая.

Всеугорські ярмарки були прибутковою справа для жителів села. Вони проводилися за графіком 4-5 разів на рік. Останній ярмарок в селі провели 19 березня 1944 року. Потрібно зазначити, що кошти, які надходили у сільську касу, використовувалися дуже раціонально.

Ардов був одним із небагатьох сіл, у якому було взірцево зроблено зливне водовідведення. По всьому селу провели дренажні канави, закриті дірчатим настилом. Система була зроблена з ухилом так, що води самопливом збиралися в болото. В радянські часи під час проведення меліоративних робіт система була знищена, замулилася і засмітилася.

Судячи з назви, засновниками села були охоронці лісів - гайовики. Згідно документів, село увібрало у себе велику кількість госпітів – саксонських колоністів, які у другій половині ХУІІ століття майже непомітно розчинилися в угорсько-русинському середовищі.

Чорний Ардов - поселення із змішаним русинсько-угорським населенням, в якому угорське населення з домінуючого поступово перетворилося на меншину.

Про це свідчать і прізвища платників податків в 1715-1828 роках: Беркі, Бойтош, Чука, Габор, Густі, Югас, Козма, Конолош, Кіраль, Кіш, Нодь, Варга, Анталік, Банік, Білецький, Бесака, Блактур, Букович, Челеняк, Доробратскі, Форчак, Голінко, Гудак, Ірко, Галушка, Костроба, Лівак, Лушак, Мікіта, Новак, Пащур, Петраш, Полянські, Роскопота, Рущак, Семак, Шуба, Талабір, Турда.

В 1717 році під час татарського набігу село зазнало значних втрат – було полонено 66 простолюдинів, із яких повернулося лише 30 чоловік.

Найдревнішою в Ардові є римсько-католицька релігійна громада. В законі 1545 року парохія села згадується серед найвизначніших. Про ардівського пароха згадується у папській десятині 1334 року. Святилище церкви романської епохи було зведено ще у ХІІІ столітті, а готичний неф і вежа – у ХУ. Пізніше церква перейшла до рук реформатів і була повернута католикам лише у 1754 році бароном Жігмундом Перені.

На середину ХІХ століття будова церкви стояла без даху і поступово руйнувалася. Єпископ Мігель Гааш із Сату-Маре припинив подальше спустошення будівлі, встановивши на ній тимчасовий дах. Північну стіну церкви прикрашають цінні фрески ХУ століття. У ризниці та святилищі збереглося старовинне склепіння, а на місці старого обваленого вітражу нефу у 1913 році був встановлений новий вітраж, виготовлений із чеського скла. Початок метричних записів із 1790 року. Мова літургії – угорська. Обслуговує громаду о. Ласло Гойош.

Реформатська громада в селі існує з 1615 року. Під час реформації, згідно принципу: якої віри можновладець в таку конфесію автоматично переходять підлеглі йому села і церкви, католицький храм перейшов у підпорядкування реформатів. Під час контрреформації, за панування Перені Жігмонда, церкву повернули католикам.

Після цього реформати почали будувати невелику церкву. На жаль, встановити точну дату її спорудження не вдалося через відсутність документів. Проте достеменно відомо, що в 1870 році вона стала непридатною для використання і була знесена. На її місці була побудована нова кам’яна церква, яка була зведена в 1863-1879-х роках.

У 1969 році зроблено внутрішній ремонт, відновили побілку, завели електрику, перекрили дах. В 1981-1982-х роках церкву капітально відремонтовано ззовні. Стару штукатурку збили до каменю і заново перештукатурили всю будівлю, в тому числі і вежу. Старі дерев’яні вікна поміняли на сучасні з металічними рамами.

Чорнотисівська реформатська громада має і іншу нерухомість, декілька років тому отримала забрану в неї у радянські часи парафію. Має два дзвони, восьмирегістровий орган і електроорган. Обслуговує громаду пастор Бейло Пелешкей.

Греко-католицька громада в селі згадується в 1751 році під час візиту єпископа М. Ольшавського. В неї була церква Вознесіння з вежею, добре забезпечена образами. В 1775 році описують стару дерев’яну церкву з міцних брусів, вкриту старими шинглами, які вже треба було змінити.

У 1797 році йшлося про те, що слід збудувати нову кам’яну церкву. Сучасну муровану церкву, яку будували протягом 12 років, освятили 24 жовтня 1893 року. Іконостас та престол вирізьбили в 1896 році.

Першим греко-католицьким парохом, про якого є письмові джерела, в селі був у 1691 році Магочі- Мокош Шімон.

У 1940-му році о. Івана Міня переводять парохом у Чорний Ардов, доручивши йому обслуговувати греко-католицьких вірників також у селі Холмовець. Після зміни режиму у 1944 році нова влада і КДБ починають цікавитися ним. Під лозунгом очищення краю від ворожих елементів, о. Івана 12 липня 1947 року заарештували і засудили на 8 років позбавлення волі.

До 1949 року в селі служив о. Іван Данко, який возз’єднався з російським православ’ям 19 травня 1949 року. З цього часу церква в Ардові була перепідпорядкована Московському патріархату. Після легалізації греко-католицької церкви вона і надалі залишилася в розпорядженні православної громади.

Греко-католики зареєстрували свою громаду, переконавшись в марних надіях повернути собі храм, вирішили будувати новий. Освячення хреста, наріжного каменя та ділянки під спорудження храму Вознесіння Господнього провів єпископ Мілан Шашік 8 квітня 2007 року.Свої богослужіння греко-католики проводили спільно з сасівськими вірниками, які, не маючи свого храму, молилися, як казали у народі, «під каштанами» на дворі церкви.

У 2013 році нову церкву освятив владика Мілан. Надзвичайно велику роботу на будівництві храму провів Іван Данко. Активно допомагали йому Ганна Шуба та Віра Личинда. Дзвони подарували угорські греко-католики. Оздоблювальні роботи та благоустрій навколо церкви продовжуються. Обслуговує громаду о. Михайло Тіводор.

Православна громада, яка утворилася внаслідок перепідпорядкування греко-католиків до російського православ’я в 1949 році, є самою чисельною серед усіх конфесій. В цьому велика заслуга о. Єфрема Росохи, який 36 років обслуговує громаду. Він систематично проводить заняття з учнями, молоддю, служить прикладом для вірників у повсякденному житті. Видав декілька книжок на духовну тематику, консультує студентів-богословів в написанні курсових і дипломних робіт.

Потрібно зазначити, що Чорний Ардов тривалий час мав статус сільського міста (mezev varos). В сучасному адміністративному поділі не існує аналогічного статусу, хоч, можливо, він мав дещо спільне з сучасним селищем міського типу.

Про те, що село виділялося серед населених пунктів Затисянщини, свідчить і той факт, що відразу після війни хотіли зберегти існуючий на той час поділ, залишивши два райони – Притисянський і Затисянський. Планувалося, що районним центром Затисянщини буде Чорнотисово, Королево не взяли до уваги через незручне географічне розташування. Але потім обидва райони укрупнили в один Севлюський.

Ще однією особливістю виділявся Ардов від інших сіл – своїм будинком культури, який був побудований в чехословацький період за гроші від продажу частини землі ринку для худоби та зібраних громадянами села.

У березні-квітні 1919 року в селі існувала радянська влада. В 1923 році створена сільська організація компартії Чехословаччини. Завдяки її активній роботі, 40% селян Чорного Ардова під час виборів у чехословацький парламент, які проходили у 1935 році, віддали свої голоси за депутатів-комуністів.

Згідно перепису населення в 1921 році в селі було 303 будинки в яких жили 1526 мешканців, в т.ч. 755 чоловіків та 771 жінка. За національністю було 12 чехословаків, 571 русин, 623 угорці, 292 євреї. За віросповіданням - 140 римо-католиків, 577 греко-католиків, 488 реформатів, 14 православних, 307 іудеїв. До села належав хутір Гроса.

Згідно першого Віденського арбітражу, Чорний Ардов відійшов до Угорщини, кордон пролягав між Ардовом і Сасфолу (нині Сасово). Там був облаштований пост, на якому чергували митники та прикордонна стража. Для цього крайню хату, з якої виселили Гавея, облаштували під пост. 15 березня 1939 року, коли угорські війська почали витісняти з Підкарпатської України чехословаків, тут відбувся бій, в якому загинуло 14 угорських розвідників. Їх розстріляли з кулемета. Це ще один епізод боїв (крім описаного поблизу Фанчикова) в чотирьохденній угорсько-чехословацькій війні.

У 1943-1944-х роках у селі діяли підпільники розвід групи Ф.Потокі. За участь в партизанському русі, гортіївці, на очах у жителів Чорного Ардова, розстріляли С.С. Вайса, В.В. Ірка, П.М. Романа. В чому була їхня вина?

Ще в 1920-х роках під час проведення чехами аграрної реформи в село із Довгого Іршавського району переселили п’ять сімей. На новому місці вони жили дружно, були кумами, добре господарювали. Одного з них, Івана Ловгу, призвали в угорську армію, звідки він перейшов на бік Червоної армії і потрапив до розвідгрупи Ференца Потокі. Природно, що його послали вербувати людей і збирати розвіддані в знайомі йому місця.

Так він потрапив до Ардова, де його земляки і знайомі П.Роман, В. Ірка та С. Вайс допомагали йому з нічлігом, їжею. Якихось особливих дій вони не здійснювали. Ловга поїхав до Будапешта. У квітні 1944 року учасників групи заарештували, а 17 червня 1944 року о п’ятій годині вечора розстріляли.

Очевидці розстрілу розповідають, що перед виконанням вироку їм надали останнє слово, але скористався з нього лише Самуїл Вайс, який вигукнув угорською мовою: «Хай живе Сталін!.» Дуже прикро, але через годину після їх розстрілу донесли документи на їхнє помилування.

В селі є пам’ятник вищезгаданим підпільникам. Цікаво, що для цього використали обеліск, який в 1939 році був встановлений на пам'ять вищезгаданим 14-ти розвідникам. Сталося так, що всі вони були з сусідніх комітатів, тому їх тіла перевезли додому, а пам’ять про них увіковічнили пам’ятником, встановивши на ньому і меморіальну дошку із списком жителів села, які загинули в Першій світовій війні. В радянський час тут перепоховали підпільників, встановивши нову меморіальну дошку.

На фронтах Другої світової війни загинули 51 чоловік із села. Після зміни режиму 27 жовтня 1944 року 17 місцевих жителів мобілізували в Червону армію – п’ятеро з них загинуло. Восени 1944 року з села заарештували 24-х чоловік, 19 із них не повернулися із таборів ГУЛАГу.

У Чорнотисові знаходилалася центральна садиба колгоспу «Росія». В господарстві вирощували, в основному, помідори, огірки, перець і зернові (пшеницю, кукурудзу) культури. Тваринництво було м'ясо-молочного напряму.

Навіть кращими успіхами, ніж у сільськогосподарському виробництві, можуть похвалитися чорнотисівські спортсмени. Своїми досягненнями вони завдячують енергії, ентузіазму і завзяттю організатору спортивно масової роботи в селі Яношу Варзі. Він мав він підтримку від колишнього голови колгоспу «Росія» Олександра Григоровича. Цей потужний тандем сприяв розвитку фізкультури і спорту в селі.

Далеко за межами району була відома сильна футбольна команда, яку тренував Янош Варга. Але й інші ігрові види спорту розвивалися - волейболісти, баскетболісти, гандболісти завжди були в числі районних призерів. Роками районні спартакіади з легкої атлетики в загальному заліку з великим відривом від інших вигравали чорнотисівці, мали вони серйозні досягнення і в обласних змаганнях.

На станції Чорнотисів працював пункт перевантаження імпортних вантажів. Справа в тому, що ширина колії за кордоном трохи вужча, ніж була прийнята в Радянському Союзі. Деякі вагони перекладалися на широкі колісні пари, а імпорт споживчих товарів перевантажували. Це була досить гаряча точка,

працювало 250 постійних робітників, в основному з Чорнотисова. Зараз цей пункт бездіє, оскільки левова частина перевезень, в останні десятиліття здійснюється автотранспортом. Діяв в селі і цех з випуску олійних і сухих фарб.

У наш час досить успішно працює підприємство «Ретро» . Тут із деталей, які завозили з Румунії та Італії, складали сучасні меблі, які користувалися великим успіхом в Україні. У зв’язку з кризою і падінням платіжної спроможності населення, попит на них різко знизився. Тому зараз розпочали випуск кухонних меблів, які легше реалізувати. На підприємстві «Карпат фуд» займаються виробництвом будівельної деревини.

Значна частина людей працює на підприємствах Виноградова і Вилока, інші виживають із роботи в домашньому господарстві. Із доглянутості присадибних ділянок видно серйозне ставлення людей до цієї справи. Звичайно, як і в інших навколишніх селах, не обходиться без заробітчанства, яке допомагає утримуватися на плаву.

Насамкінець, про одного уродженця Чорного Ардова, про якого сучасники не дуже знають, бо в радянські часи його постать була в забутті, більше того, передана анафемі і ніхто ніколи не згадував звідки він родом. А народився він 30 січня 1889 року в Ардові в сім’ї священика Юлія Ільницького і Мальвіни Бендас. Вчився в гімназії в Сотмарі, а середню освіту здобув в ужгородській гімназії.

Продовжив навчання в Пряшівській духовній семінарії, рукоположений 14 березня 1914 року. Ільницький – один із проводирів мукачівської греко-католицької єпархії, дотримувався проугорської, русинофільської орієнтації. Після висвячення був священиком у селах Ільниця та Великі Лучки. Невдовзі увійшов до церковної управи, був нотарем (1916), радником (1924) єпархіальної канцелярії.

У 1930 році став каноніком і проводив активну боротьбу проти православ’я як голова центрального комітету захисту церкви (1925 рік) і голова місіонерського комітету (1928). Був редактором офіційних греко-католицьких видань: «Душпастирь» (1924-1938), «Місійний вісник» (1928-1931) і «Добрий пастир» (1932-1942).

Ільницький вітає прихід угорських військ в 1939 році, і за це був призначений радником комісара Підкарпаття (1939-1944) і членом верхньої палати угорського парламенту (1939-1944). Як редактор «Карпатської неділі» (1939-1941) і голова Підкарпатського общества наук (1942-1944) обстоював ідею окремої угро-русинської національності. Після смерті єпископа Стойки (1943) сім місяців управляв Мукачівською єпархією.

За проугорські погляди в 1945 році його заарештували радянські репресивні органи. Суд визнав його винним у зраді. На той час в СРСР найвищою мірою покарання служила каторга, де вищою межею була не 25, а 20 років, які й отримав о. Олександр. Та вже через рік в 1947 році в місті Томськ за загадкових обставин він загинів.

З вище зазначеного випливає, що в угорсько-угрорусинському колабораціонізмі Олександр Ільницький грав першу скрипку. До його думки прислуховувалися, він був частим гостем на ауденціях у вищих керівників влади. Правда, суспільні результати цих зусиль були незначними, тому й не дивно, що сліди діяльності О.ільницького, в тому числі і парламентської, стерлися на довгі десятиліття.

Іван Біланчук, Нариси історії населених пунктів Виноградівського району

Джерело: Голос Карпат

Переглядів: 74 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright ParVY © 2009-2017
Хостинг від uCoz