Виноградівська централізована бібліотечна система
Субота, 22.07.2017, 13:54
Меню

Реєстрація

Пошук

Погода
Виноградів

Форма входу


Категорії розділу
Історія району [63]

Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 116

Статистика

Головна » Статті » Історія району » Історія району

Нариси історії Виноградівщини: Шаланки після зміни режиму в 1944 році ( ч.2)

Свого часу шаланецькі бондарі виготовили величезний дубовий чан для купання тодішньому українському президенту Леонідові Кучмі.

Після зміни режиму в жовтні 1944 року з села «добровільно мобілізували» 15 чоловік, 3 із них загинули. Рішенням штабу 4-го Українського фронту №0036 від 13 листопада 1944 року людей віком 18-50 років угорської та німецької національності відправляли у сталінські табори. На цей час, населення Шаланок складало 2773 чоловіки , з яких восени 1944 року в свалявський табір №2 відправили 105 осіб, пізніше їх звідти перевели в інші табори. Із них 59 загинуло, 46 повернулося додому після довгих поневірянь, хворими і безпомічними. Мешканця села Адама Ондраша забрали як куркуля – він теж загинув.

В 1948 році в селі був організований колгосп ім. Жовтневої революції (голова Іван Лейзу). В цей час село досить інтенсивно розвивалось. Першим об’єктом соцкультпобуту був Будинок культури, потім були побудовані приміщення сільради, аптека, дитячий садок. Іван Лейзу- великий любитель футболу, силами колгоспу побудував у центрі села стадіон, який нічим не поступався виноградівському.

Але не тільки побудував стадіон, а й підтримав створення потужного футбольного колективу. Тренером запросили колишнього гравця з Виноградова – Михайла Дорогія. Йому вдалося створити міцну команду, яка не опускалася нижче призових місць в обласній першості другої ліги. Більше того, вихованців Мішко-бачія намагалися переманити першолігові колективи області. Один із його учнів – Федір Ком’яті, довгий час грав за команду «Пластик» з Виноградова.

Пізніше колгосп ім. Жовтневої революції приєднався до колгоспу ім. Леніна (центральна садиба в селі Вербовець). В Шаланках були розміщені дві рільничні бригади, молочно-товарна і свиноферми. Був побудований цегельний завод, який спочатку був колгоспним, а потім, в роки незалежності, відокремився і став самостійним, а головне, самодостатнім, тобто таким, що виживає в ці нелегкі часи і продовжує виробничу діяльність. Здавалося б, що так і повинно бути. Але, якщо згадати, що в області було 69 цегельних заводів, в т.ч. 8 у районі, то на сьогодні діє лише 5, а в районі – єдиний шаланківський, який очолює Іван Леньо. Особливістю продукції заводу є те, що вона екологічно чиста.

В селі були 2 восьмирічні школи з угорською та українською мовою навчання, які в 1974 році об’єдналися в одну середню. Вчилися діти в семи різних приміщеннях. Колишній директор школи Йосип Борто (тепер заступник голови обласної ради) наполегливо шукав шляхи для будівництва нової школи. Все упиралося в фінансування – йому вдалося знайти підтримку угорського благодійного товариства «Едьмаширт» та австрійського –«Гіфа». Вони проінвестували будівництво нового навчального закладу, відкриття якого відбулося в 1999 році.

Поблизу села, в Шаланківському лісництві Хустського (а пізніше Виноградівського) держлісгоспу, поблизу шаланківської гори Гемливц в мальовничій діброві був розташований фазанарій.

Розміщення села посередині великих дубових лісів сприяло виникненню бондарного ремесла. З давніх часів у селі шанованими людьми були бондарі, вони з покоління в покоління передавали таємниці ремесла і вміння робити добротні бочки, різні сувеніри, прикрашали свої вироби різьбою, дотепними написами.

На щастя, незважаючи на те що в селі був потужний тарний завод, на якому багато процесів було механізовано, бондарі не втратили навиків ручного виготовлення бочкотари. Зараз багато людей живуть із того, що виготовляють на замовлення винні, засолочні бочки різної місткості. В радянські часи шаланецькі майстри на спецзамовлення виготовляли винну тару для підвалів винзаводів у Виноградові, Королеві, Криму, Одесі, Херсоні. Тут потрібне було особливе вміння, адже місткість бочок досягала 50-60 тисяч літрів. Дотепер ремонтувати ці велетенські бочки запрошують сюди шаланківських майстрів.

Про про високу майстерність шаланецьких бондарів свідчить і такий факт. Нещодавно Угорщина головувала в Європарламенті. Прем’єр мністр країни В.Орбан вирішив внести в справу урочистості в староугорському стилі. До Варшави (поляки приймали від угорців головування) були направлені два старовинні вози з ріними угорськими смаколиками і бочками найкращого токайського вина. Ці бочки виготовив відомий майстер з Шаланок Шандор Шіпош, а вирізав на них герб Елек Повлін. Це значить, що у всій Угорщині не знайшли кращих майстрів, ніж вони. Бочки були виготовлені вручну за старовинними технологіями.

Відомий також інший факт: свого часу шаланецькі бондарі виготовили величезний дубовий чан для купання тодішньому українському президенту Леоніду Кучмі.

Відомі у районі і шаланецькі майстрині-ткалі, особливо популярними є покрівці шаланецьких газдинь.

Як уже було зазначено, Шаланки оточені лісами. Але вони відрізняються від навколишніх через особливий склад грунтів, дубова деревина була дуже щільною і мала вищу питому вагу. Цю обставину використали ще в дорадянський період. Тут була приватна лісопилка, що робила дубові заготовки, які вантажили у вагони і відправляли на експорт на кораблебудівні заводи. В 1940 році директором її був Розенберг, він став першим керівником тарного заводу, який, до речі, був розташований прямо в лісі. Потім завод очолювали фронтовик Соловецький, Бебех, Нілікович, протягом 13-ти років директором був Золтан Ковач, далі – Любомудров, а після нього – Василь Дудаш.

Були довготривалі періоди, коли на підприємстві працювали в три зміни 260 чоловік, які щодня випускали 450 букових бочок по 100 літрів для мармеладу. Згодом частину бондарів з заводу возили в Іршаву на винзавод, а в Шаланках випускали саму різноманітну тару для харчової промисловості.

Ще одним феноменом, який виділяє Шаланки від інших угорськомовних сіл району, є діалект його жителів. Мабуть, завдяки відносній ізоляції села, там збереглися архаїчні елементи, острівок давньоугорської мови. Діалект шаланківських жителів вивчають угорські вчені, а започаткував цей процес ще в 1825 році Будоі Ейжоіаш (1766-1844), піонер класичної угорської філології.

Збереженню традицій сприяє і парк-музей під відкритим небом, який урочисто відкрили 25 травня 2003 року, у ньому вдало розмістили дерев’яні скульптури членів родини Ракоці Ференца ІІ, короля Стефана, Келемена Мікеша, Теодора Ромжі. Сучасне село розростається, розвивається, відомий в Україні і за кордоном молодіжний табір «Юрта», в якому вивчають історичні традиції та культуру сучасної молоді.

Найвидатнішою особою в селі є художник Горонгозо Мікловш (на жаль, помер в 2014 році). Виставки його картин відбулися в багатьох містах України та Угорщини.

Зараз в Шаланках проживає 3184 чоловік. Незначна частина з них працює в Шаланківському лісництві, на цегельному заводі, інші займаються вирощуванням ранньої городини, фруктів, овочів, полуниці, відгодовують птицю, свиней. Певна кількість людей працює на промислових підприємствах Виноградова і Вилока, основна частина - на «Джентермі». Решта працюють за кордоном, підтримуючи свої сім’ї в Шаланках.

Саме село охайне, облаштоване, жителі самодостатні, з великою пошаною бережуть традиції та історію своїх предків.

                                                                                                           Іван Біланчук, Нариси історії населених пунктів Виноградівщини.

Джерело: Голос Карпат

Переглядів: 35 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright ParVY © 2009-2017
Хостинг від uCoz