Виноградівська централізована бібліотечна система
Вівторок, 26.09.2017, 06:55
Меню

Реєстрація

Пошук

Погода
Виноградів

Форма входу


Категорії розділу
Історія району [64]

Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 120

Статистика

Головна » Статті » Історія району » Історія району

Нариси історії села Карачин

К А Р А Ч И Н

Село підпорядковується Перехрестянській сільраді. Розташоване за 3 км від Нового Села. Назва поселення появляється ще 1260 року в описі кордонів Чорного Потоку. Перші жителі покинули його з невідомих причин, тому що в 1300 році воно не згадується в документах по обміну Вишкова за Підвиноградово, Рокосово і Ніртелек (Вилок), разом з порожніми не обжитими територіями, які потрапили у власність Гонт-Пазманів. У 1310 році назва Карачин знову з‘являється і фігурує в документах разом з Новим Селом. До кінця село залишається власністю Уйгеїв – спадкоємців угочанських Гонт-Пазманів по чоловічій лінії. В кінці ХУІ століття село знову вимерло невідомо від чого і тільки через десятиліття було заселене знову. Під час татарської навали 1717 року з села було взято в полон 52-х чоловік, з яких 17 не повернулися.

Згідно версії уродженця Карачина Івана Горонді, його назва походить від імені татарського воєначальника Карача, який в 1242 році під час монголо-татарської навали розташував свій намет на найвищій ділянці села. Кругом були болотисті місця, а через село протікала річка Бродок ( від слова брід). На берегах цієї річки розташовувалося село, а його жителі, в основному жінки, поховалися в густих заростях очерету. Татари кричали їм: “ Німпі бабо” ( Не бійся жінко), тому ця частина села пізніше так і називалася. Про те, що село знаходилося не там, де зараз розташоване, свідчать чисельні знахідки залишків будматеріалів і побутових речей під час проведення меліоративних робіт. На жаль, вони не були вивчені.

У 1757 році згадують церкву св. Михайла в доброму стані, з вежею, вкритою соломою, з двома дзвонами, посередньо забезпечену образами. За даними 1775 року, парохія походить з 1674 року, а стару дерев’яну церкву споруджено в 1694 році. В селі Оросієво була її філія. В 1847 році ще існувала дерев’яна церква, а незабаром збудували муровану (ймовірно, у 1859 році). ЇЇ спорудили навпроти дерев’яної. 9 жовтня 1909 року церкву благословив Євменій Сабов. Ікони, з початку ХХ століття, на блясі. Першим греко-католицьким священиком, якого вдалося встановити, був Іван Пак в 1727 році. В останні роки до 1949 року церква була філіалом Вилока.

У церкві було 2 дзвони. Третій подарував уродженець Карачина єпископ Мукачівської єпархії Олександр Стойка ( 1932-1943). Він же придбав для храму золоті чашу і дискоси. Відомий харезматичністю, писав пастирські листи, започаткував акцію “ У кожного бідняка – біла паска”, з цією метою збирав кошти по всій єпархії. Відкрив інтернат для священичих сиріт та гуртожиток при жіночій семінарії в Ужгороді. Висвятив 158 священиків. За час його служіння було побудовано і відремонтовано 67 церков.

Приніс відомість Карачину ще один знаменитий його уродженець – Зейкан Іван Олексійович, який в 1797 році почав служити при російському посольстві у Відні, потім був перекладачем Петрові І і Возніцину в їх дипломатичних місіях, пізніше 2,5 роки був вихователем спадкоємця царського трону, внука Петра І. Підкилимні інтриги царського двору змусили Зейкана повернутися через 30 років в Карачин у свій маєток. Тут він потрапив під підозру австрійської жандармерії, був під її наглядом із забороною виїзду за кордон. Цікавим є те, що ряд істориків вважали І. Зейкана вихідцем із с. Імстичево Іршавського району. Але знайдені в обласному архіві документи викладачем історії УжДУ Штейнбергом підтверджують, що Зейкан, без сумніву, є уродженцем Карачина. Про це свідчать і матеріали в газеті “Будапешті гірлоп” №332 від 3 грудня 1902 року.

Із опису Е. Фийнєша в 1851 році: “Корачфолво руське село Берег-Угочанського комітату, близько до Тисоуйлоку: 16 римо-католиків, 284 греко-католиків, 3 реформати, 6 євреїв, рівнинні, але малі землі”.

Згідно перепису населення 1921 року, на площі 682 га в 91 будинку проживало 382 жителі, в т.ч. 181 чоловік і 201 жінка. За національністю: 111 русинів, 257 угорців, 10 євреїв; за віросповіданням: 12 римо-католиків, 17 протестантів, 10 іудеїв, 343 греко-католиків. Зараз в селі проживає 397 чоловік. Як видно, майже за століття, кількість населення значно не змінилася. Цьому сприяло і те, що на відміну від інших навколишніх сіл, воно характеризувалося особливим потягом до знань. Так, лише протягом 60-х-70-х років минулого століття 11 уродженців села закінчили вузи стаціонарно, і що характерно, жоден з них не залишився у селі.

Своєрідною візитівкою цього села є приватний греко-католицький ліцей ім. єпископа Олександра Стойки. В селі ще в радянські часи розпочали будівництво школи і дитячого садочка, але закінчити їх не могли через відсутність коштів. В 2000 році греко-католицька громада села прийняла рішення приватизувати незакінчену будову і земельну ділянку площею 1,23 га із своїх паїв, що їм належали при роздержавленні колгоспу. Для продовження будівництва були виділені гранти з Угорщини і Німеччини, спонсорські кошти фізичних і юридичних осіб, Мукачівської і Гайдудорозької єпархій.

До початку навчального 2003 року об’єкт здали в експлуатацію. Велику допомогу надала районна влада. В екстреному порядку до села було підведено газ, в тому числі і для його жителів. Благоустрій ліцею силами міжгоспшляхбуду було зроблено безкоштовно. Зараз в ліцеї на угорській мові навчається 83 дітей 8-11 класів, працює 18 вчителів. На перший погляд, в школі, підпорядкованій греко-католицькій єпархії, основний акцент буде зроблено на релігійне навчання, але всупереч цьому, головна увага в ліцеї звернена на глибоке вивчення класичних дисциплін та трудове навчання, освоєння спеціальності різьбяра по дереву, організатора сакрального туризму і квіткового дизайнера.

Звичайно, не залишається осторонь і релігійне виховання. Кожний день в ліцеї розпочинається із спільної молитви в каплиці. На свята колективно ходять на богослужіння в сільську церкву. Це дало результати – із випускників ліцею один священик, а четверо навчаються в духовній семінарії. Фінансування здійснює Мукачівська греко-католицька єпархія, кошти на енергоносії виділяє райвно. Служить у церкві і опікується ліцеєм о. Євген Товт.

Останнім часом у село переселилися декілька десятків сімей, які належать до православної конфесії. Частина з них відвідує греко-католицьку церкву, а більшість ходить до православного храму в Новому Селі.

На відміну від сусідніх сіл, жителі Карачина менше виїжджають на заробітки за кордон. В основному, це молоді люди, які ще не створили своїх сімей. Інші успішно займаються вирощуванням парникових овочів, працюють у Вилоці і Виноградові. Підприємство “Лідер” з Виноградова відкрило в колишньому магазині цех з пошиття рятувальних жилетів. Тут працює 10 швачок, частину яких довозять із Нового Села.

                                                                                                                                                               Іван Біланчук, Нариси історії населених пунктів Виноградівщини

Джерело: Голос Карпат

Переглядів: 135 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright ParVY © 2009-2017
Хостинг від uCoz