Право працюючих на відпочинок у вигляді різних видів відпусток є законодавчо захищеним у нашій державі на належному рівні. Але на практиці воно виявляється одним із тих, що найчастіше порушується. Причини тут різні: і слабкість профспілок, які дотепер ще не перебудувалися, і перебування значної частини зарплати «у тіні», і правова безграмотність роботодавців та працівників, і острах останніх залишитися зовсім без роботи або набути репутації склочників. Тому не буде зайвим нагадати читачам про найбільш конфліктонебезпечні моменти у цьому питанні. Відповідно до Закону України «Про відпустки» право на відпустку мають усі наймані робітники, включаючи тих, що працюють у фізичних осіб-підприємців, а також іноземців.

Окрім основної відпустки, на яку мають право усі без винятку працівники, окремим категоріям можуть надаватися:додаткова відпустка (за роботу зі шкідливими і тяжкими умовами праці або за особливий характер праці, за ненормований робочий день); навчальна або творча відпустка; соціальна відпустка (у зв'язку із вагітністю і пологами, з догляду за дитиною до 3-літнього віку, працівникам, що мають дітей); відпустка без збереження зарплати. Основна відпустка повинна надаватися не менш, ніж на 24 календарних дня, за кожний відпрацьований рік, відлічуваний із дня укладення трудового договору. При цьому не має значення: чи працював робітник на умовах повного, чи неповного робочого часу.

У працюючих у гірничодобувній, металургійній, електроенергетичній, лісовій промисловості основна відпустка має тривалість до 28 днів. Працівники освіти мають право на 56-денну відпустку. В інвалідів 1 і 2 груп основна відпустка дорівнює 30, а в інвалідів 3 групи – 26 календарним дням. Неповнолітні працівники мають відпочивати 31 день.

Щорічна додаткова відпустка за роботу зі шкідливими і тяжкими умовами праці і за особливий характер праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, які є пов'язаними із негативним впливом шкідливих виробничих факторів на здоров'я, відповідно до списку виробництв, цехів, професій і посад, що затверджується Кабінетом Міністрів України (постанова КМУ від 17.11.97 р. № 1290). У розрахунок часу, що надає право працівникові на додаткову відпустку за цим Списком, зараховуються дні, у які працівник був фактично зайнятий на таких роботах не менше половини тривалості робочого дня.

Працівникам із ненормованим робочим днем може надаватися додаткова відпустка тривалістю до 7 календарних днів відповідно до списків посад, робіт і професій, визначених колективним договором. У цьому випадку понаднормова робота їм оплачуватися не буде.

Загальна тривалість щорічних основної і додаткової відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірських роботах – 69 календарних днів.

Працівникам, які мають дітей, повинна надаватися додаткова соціальна відпустка тривалістю 10 календарних днів за умови , якщо це стосується:жінки, що має двох або більш дітей у віці до 15 років; жінки, що має дитину-інваліда; самотньої матері; батька, що виховує дитину без матері (у тому числі й у випадку тривалого перебування матері у лікарні); особи, що взяла дитину під опіку.

Роботодавці, які не дають можливість своїм працівникам використовувати належну їм відпустку, повинні пам'ятати, що відповідно до закону забороняється його ненадання протягом 2-х років підряд, а особам молодше 18-ти років і тим, хто працює у шкідливих і важких умовах – протягом кожного року. Це розцінюється як порушення трудового законодавства з усіма наслідками, що випливають.

Деякі працівники були б не проти добровільно відмовитися від відпустки в обмін на грошову компенсацію, особливо з огляду на те, що при розрахунку суми відпускних використовується тільки офіційна частина зарплати, що нараховується, а не її фактичний (найчастіше значно більший) розмір. Утім закон дозволяє замінити такою компенсацією лише частину відпустки за умови, що тривалість основної і додаткової відпустки за цей рік буде не меншою 24 календарних днів, і працівник є старшим за 18 років. Наприклад, працівник має право на 28 календарних днів основної відпустки і 12 календарних днів додаткової відпустки за особливий характер роботи. У цьому випадку після того, як він використав обов'язкові 24 дні, відповідно до його заяви можна виплатити грошову компенсацію за інші 16 днів. І тільки у випадку звільнення грошова компенсація виплачується за усі невикористані дні відпустки. Терміну давнини тут немає: якщо відпустка не надавалася багато років підряд, то працівникові, який звільняється, доведеться сплатити суму відпускних за усі ці роки. Причому розрахунок середньої зарплати для визначення відпускних робиться за останні 12 місяців перед звільненням, а не за ті періоди (протягом яких вона могла бути набагато меншою), коли відпустка повинна була надаватися.

Не всі працівники хочуть використовувати всю відпустку відразу. Закон допускає поділ щорічної відпустки на частини на прохання працівника за умови, якщо її основна безперервна частина буде складати не менше 14 календарних днів. Достроково вийти із відпустки зі своєї власної ініціативи працівник може відповідно до згоди на це адміністрації підприємства, домовившись про використання частини відпустки, що залишилася, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

А от підприємство може достроково відкликати працівника із відпустки тільки за його згодою і лише для запобігання стихійному лиху, виробничій аварії, нещасним випадкам, загибелі або псуванню майна.

Черговість надання відпусток визначається графіками, які складаються щорічно і затверджуються керівником підприємства за узгодженням із профспілковим або іншим уповноваженим представником трудового колективу. Усі працівники повинні бути ознайомлені із графіком відпусток, при складанні якого повинні враховуватися інтереси виробництва й особисті інтереси працівників.

Конкретний період відпустки узгоджується із працівником у межах, які встановлюються графіком, після чого адміністрація є зобов'язаною письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніше, ніж за два тижні до терміну початку відпустки. Якщо ця вимога не є виконаною, працівник має право зажадати перенесення відпустки на інший період. Він може також відмовитися іти у відпустку навіть у погоджений день його початку у випадку, якщо йому вчасно не виплачені відпускні. Відповідно до закону вони повинні видаватися працівникові не пізніше, ніж за три дні до початку відпустки.

Відпустка повинна бути перенесеною або подовженою у випадку:тимчасової непрацездатності працівника; виконання ним державних або громадських обов'язків; настання терміну відпустки у зв'язку із вагітністю і пологами; збігу щорічної і навчальної відпусток.

Із ініціативи адміністрації відпустка, як виняток, може бути перенесеною тільки із письмової згоди працівника і за узгодженням із профспілковим органом у випадку, якщо надання відпустки за графіком несприятливо відіб'ється на нормальному ході роботи підприємства.

Свою першу відпустку на підприємстві, будь-який працівник може одержати у повному розмірі вже після 6-ти місяців роботи. Але деякі працівники мають на це право ще до настання 6-ти місячного терміну. До них відносяться, крім жінок із дітьми, неповнолітніх і інвалідів:чоловіки, дружини яких перебувають у відпустці у зв'язку із вагітністю і пологами; ті, що відслужили строкову військову службу, якщо після звільнення вони були прийняті на роботу протягом 3-х місяців; сумісники – одночасно із відпусткою по основному місцю роботи; ті, що навчаються у навчальних закладах, якщо бажають приєднати щорічну відпустку до часу занять; працівники, які не використовували щорічну основну відпустку за попереднім місцем роботи цілком або частково і не одержали за неї грошової компенсації; працівникам, що мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного (амбулаторно-курортного) лікування.

            Головний державний інспектор праці

            ТДІзПП у Закарпатській області                                                              М.О.Ціник