У питаннях про стягнення з підприємства належної працівникам заробітної плати ч.2 ст.233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися до суду з цих питань без обмеження будь-яким строком, а ст.32 ЗУ «Про оплату праці» визначено, що трудові спори з питань оплати праці розглядаються і вирішуються згідно з законодавством про трудові спори.

Так, у відповідності з вимогами ст.221 КЗпП України, трудові спори розглядаються: 1) комісіями по трудових спорах; 2) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами.

Громадяни, які звертаються до суду з позовом про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин згідно п.1 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються.

У зв’язку з вищевикладеним роз’яснюємо, що згідно вимог ст.3 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно п.2 ст.109 та п.1 ст.110 Цивільного процесуального кодексу України позови до юридичних осіб пред’являються в суд за їхнім місцезнаходженням, а також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Можливість участі представників Держпраці України у процедурі поновлення порушених трудових прав та інтересів працівників нормативно-правовими актами України не передбачена.

            Головний державний інспектор праці

ТДІзПП у Закарпатській області                                                              М.О.Ціник