За загальним правилом трудовий договір має укладатися на невизначений строк. Строковий трудовий договір відповідно до частини другої статті 23 КЗпП укладається тоді, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Пленум Верховного Суду України в постанові «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 зазначив, що укладення трудового договору на визначений строк при відсутності зазначених умов є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку. Тобто такий договір на вимогу працівника судом може бути визнано укладеним на невизначений строк.

      Законодавством про працю передбачено випадки, коли укладені строкові договори за певних умов вважатимуться такими, що укладені на невизначений строк, або їх дія буде продовженою на невизначений строк автоматично. Тобто визнання такого договору недійсним у частині визначення строку судом не вимагається. Зокрема, частиною першою статті 391 КЗпП передбачено, що коли після закінчення строку трудового договору трудові відносини фактично тривають i жодна iз сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. А згідно з частиною другою цієї статті строкові трудові договори, переукладені один чи кілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23 КЗпП, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

     Відповідно до пункту одинадцятого Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці тимчасових робітників і службовців» від 24 вересня 1974 року № 311-ІХ трудовий договір з тимчасовими робітниками і службовцями вважається продовженим на невизначений строк і на них не поширюється дія цього Указу в таких випадках:

коли тимчасовий працівник пропрацював відповідно понад строки, зазначені у статті 1 цього Указу*, і жодна зі сторін не зажадала припинення трудових відносин;

коли звільненого тимчасового працівника знову прийнято на роботу на те саме підприємство після перерви, яка не перевищує одного тижня, якщо при цьому строк його роботи до і після перерви загалом відповідно перевищує два або чотири місяці.

    У зазначених випадках працівники не вважаються тимчасовими, тобто трудовий договір вважається недійсним в частині визначення строку, з дня першого укладення трудового договору.

      Слід зазначити, що за загальним правилом максимальна межа дії строку трудового договору, укладеного на невизначений строк не встановлюється. Тому працівник, який досяг пенсійного віку і оформив пенсію за віком, може продовжувати працювати аж до самої смерті, якщо при цьому не виникатимуть інші, передбачені законом підстави для припинення трудового договору. Для окремих категорій працівників законодавством передбачена межа строку дії цього виду трудового договору із врахуванням досягнення працівником віку (як-от, державні службовці) або у зв’язку з виходом на пенсію за вислугу років (як-от, працівники цивільної авіації тощо).

Головний державний інспектор ТДІз Пп

У Закарпатській області                                                                Ціник М.О.