Відповідно до статті 43 Конституції України кожна людина має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Сьогодні випускники часто скаржаться на труднощі, які виникають під час пошуку роботи по завершенні вишу: то досвіду немає для відповідної посади і роботодавець віддає перевагу досвідченішому претендентові, то працевлаштовують, але не офіційно — без зарахування періоду роботи на підприємстві до трудової книжки і відповідно до трудового стажу особи.

У цій статті ми розглянемо, які ж переваги та недоліки як офіційного, так і неофіційного працевлаштування.

Аналізуючи законодавство про працю, варто зупинитися на основних моментах. Насамперед офіційне працевлаштування — це певна гарантія роботодавця соціальних, економічних, трудових та інших прав працівника.

1. Економічні й соціальні гарантії. Це означає, що після укладання трудового договору та реєстрації його в Державному центрі зайнятості працівник користується такими правами, як право на гарантований розмір заробітної плати (у тому числі доплати, надбавки й заохочувальні виплати); право на відпустку, у тому числі додаткову й без збереження зарплати, відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами; право на оплату лікарняного; право на достроковий вихід на пенсію через шкідливі умови праці; право на скорочений робочий день, тиждень через шкідливі умови праці; право не працювати у вихідний і святковий день; право не залучатися до понаднормових робіт без бажання працівника; право на допомогу в зв’язку з безробіттям; право на соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві й професійних захворювань; право на зарахування виробничого стажу; право на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості; право на гарантії за колективним договором.

2. Трудові гарантії. Укладення трудового договору та запис у трудовій книжці захищають найманого працівника відповідно до чинного трудового законодавства у разі порушення його прав, а саме: якщо роботодавець затримує виплату заробітної плати; відмовляється оплатити виконану роботу; не додержується інших своїх зобов’язань.

Відсутність офіційно оформлених трудових відносин між роботодавцем і працівником означає, що працівник не має всіх вище перелічених гарантій.

Негативним же в наших реаліях є те, що за офіційного працевлаштування працівник у більшості випадків отримує низьку заробітну плату. Це зумовлено тим, що із заробітної плати відраховують значну суму єдиного соціального внеску до Пенсійного фонду, а також податок на доходи фізичних осіб.

Єдиним позитивним моментом неофіційного працевлаштування як для працівника, так і роботодавця в більшості випадків є вища заробітна плата порівняно з офіційним працевлаштуванням, оскільки в такій ситуації не здійснюються відрахування із заробітної плати, її виплачують і отримують «в конвертах». Однак у такому разі держава не отримує відрахувань з доходу особи, а сама особа позбавлена названих вище прав.

Варто зазначити, що законодавством заборонено платити працівнику менше за мінімальну заробітну плату. Тому багато людей отримує офіційно мінімальну платню, і з неї здійснюють відповідні відрахування. А решта суми заробітної плати за домовленістю між працівником і роботодавцем сплачується неофіційно «в конверті».

Головний державний інспектор праці

ТДІзПП у  Закарпатській області                                                             М.О.Ціник