Шандор Олександр Степанович

Витоки захоплення виноградівця Олександра Шандора родом з дитинства – з пензлем зріднився змалечку.  Навчаючись в школі, і навіть ще раніше, відвідуючи дитсадок, відчув потяг до малювання. Відтворював на папері все, що бачив довкруж.

Малював будь-чим – ручкою, олівцем, фарбами (батькові частенько доводилось їх купувати). Хист Сашка відразу впадав у вічі. Недарма-таки навчався в класі з поглибленим вивченням малювання міської ЗОШ №8. Першим вчителем і наставником хлопця був Петро Петрович Коцан, який охоче відкривав йому таємниці майстерності, таїну світу мистецтва. Він і підтримував Олександра, і давав поради, і хвалив, і критикував у разі потреби. На старті творчості юного митця уроки наставника дійсно стали йому в пригоді.

Згодом свою майстерність юнак відшліфовував на підготовчих курсах під керівництвом члена Національної спілки художників України Ласло Гайду. Затим навчався в Ужгородському коледжі мистецтв ім. Ерделі. Свій перший етюд з натури Олександр зберігає і досі. То була пізня осінь 1997 року. Для малювання тоді обрав собі урочище «Скалка» – улюблене місце Йосипа Бокшая. Слідами митців-корифеїв ходили й студенти. Щоправда, згодом, глянувши на свою першу картину критичним оком, заховав її подалі.

Строкову військову службу Олександр Шандор проходив в Ужгороді, в частині МНС. І там також його талант запримітили відразу. Заручившись підтримкою і сприянням замполіта Ігоря Павка, малював часто з натхненням і насолодою. Увесь штаб, усі підрозділи були в картинах. Відправляли їх і в Київ. Служити було цікаво, але й нелегко водночас – це ж півтора року в замкненому просторі. Натомість душа прагнула волі, безмежжя краєвидів. А його по закінченні служби навіть не хотіли відпускати – обіцяли надати роботу, житло, аби тільки залишився. Не погодився – хотілося додому, в рідний Виноградів…

А нині молодий митець має потужну підтримку в колі сім’ї. Найпершим поціновувачем його творчості є дружина Тетяна. А дворічний синочок Сашко вдався в тата.

Дебютував наш земляк у Хусті. Його твори представлені в приватних збірках в Україні, в Росії, в Угорщині, в Канаді та Франції. Він є членом творчого об’єднання «Митець Верховини», активним учасником багатьох пленерів. Уперше на лоно природи з колегами по пензлю вирушив навесні 2007 року. Відтоді зрозумів: для творчості митця пленери відіграють важливу роль. Це не тільки нові овиди і враження, але й обмін досвідом і думками, шліфування  майстерності.

Втім, одухотворює Олександра й рідний край. Об’їздив уже все Закарпаття, всі перевали – де тільки не побував! Відтворив на полотні вже чи не весь лівий берег Тиси. Всіма фібрами душі прагне гармонії, а нею щедро наповнене довкілля, яке дарує натхнення й снагу для творчості. Мабуть, тому облюбував собі класичну школу мистецтва. До абстракції, до модерних течій не лежить душа, мовляв, «не моє це». На його думку, краще оживити на полотні те, що любе й миле зору. Тож нехай і надалі щедрою буде палітра молодого митця, нехай врожаїться його творчий доробок.

 Інтернет-посилання:

http://vynohradiv.info/publications/189-vynohradivskyj-charivnyk-z-penzlem.html