Лицар правди і свободи
- Василь Стус
(до 75-річчя від дня народження)
(1938 — 1985)
Народився в селянській родині. 1939 року батьки — Семен Дем'янович та Ірина
Яківна — переселилися в місто Сталіно (нині Донецьк), аби уникнути примусової
колективізації. Ще через рік (1940) забрали туди своїх дітей.
У
вересні 1965 під час прем'єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків»
в Києві взяв участь в акції протесту проти арештів серед української
інтелігенції, за що Стуса звільнили з інституту. Після цього заробляв на життя,
працюючи на будівництві, в котельні, в конструкторському бюро. Водночас
продовжував продуктивну творчу діяльність.
1965
одружився з Валентиною Василівною Попелюх. 15 листопада 1966 у них народився
син — нині літературознавець, дослідник творчості батька Дмитро Стус.
Пропозицію Стуса опублікувати 1965 свою
першу збірку віршів «Круговерть» відхилило видавництво. Незважаючи на позитивні
відгуки рецензентів, було відхилено і його другу збірку — «Зимові дерева».
Однак її опублікували в самвидаві, а пізніше вона потрапила до Бельгії й 1970
була видана в Брюсселі.
У відкритих листах до Спілки письменників,
Центрального Комітету Компартії, Верховної Ради Стус критикував панівну
систему, що після відлиги стала повертатися до тоталітаризму, відновлення
культу особи та порушення прав людини, протестував проти арештів у середовищі
своїх колег. На початку 1970-х приєднався до групи захисту прав людини.
Восени 1972 заарештований і засуджений на
п'ять років примусової праці і три роки заслання за «антирадянську агітацію і
пропаганду». Весь термін ув'язнення перебував у концтаборах Мордовії. Більшість
віршів, що Стус писав у концтаборі, вилучалася і знищувалась, лише деякі
потрапили на волю через листи до дружини.
Повернувшись восени 1979 до Києва, приєднався
до гельсинської групи захисту прав людини. Незважаючи на те, що його здоров'я
було підірване, Стус заробляв на життя, працюючи робітником на заводі. В травні
1980 був знову заарештований і засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років
заслання. Відмовився від призначеного йому адвоката Віктора Медведчука,
намагаючись самому здійснити свій захист. За це Стуса вивели із зали суду і
вирок йому зачитали без нього.
Стусові, що перебував у концтаборі в Кучино,
заборонили бачитися з родиною. Однак його записи 1983 вдалося переправити на
Захід. 1985 Стуса було висунуто на здобуття Нобелівської премії з літератури.
|