Виноградівська централізована бібліотечна система
Субота, 07.12.2019, 00:54
Меню

Реєстрація

Пошук

Погода
Виноградів

Форма входу


Категорії розділу
Новини [848]

Наше опитування
Як часто Ви відвідуєте бібліотеки?
Всього відповідей: 155

Статистика

Головна » Статті » Новини » Новини

Творча зустріч з Мирославом Дочинцем

    ПРО ЗУСТРІЧ З МИРОСЛАВОМ ДОЧИНЦЕМ У ВИНОГРАДОВІ ТА ПРО НОВУ ЕРУ В ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА.

       Враження

  Зустріч із Мирославом Дочинцем у Виноградові навряд чи можна назвати масовою. У читальному залі районної бібліотеки зібралися тільки ті, кого справді цікавила ця подія. Ще цілий ряд учасників зустрічі , які безперечно хотіли зустрітися з письменником, не прийшли з поважних причин. Таким чином у залі були справді тільки ті, хто знає, що таке література, і кому небайдуже слово, високоякісне художнє слово. Це перш за все члени письменницького обєднання «Красне слово», журналісти, бібліотекарі, художники.   Такий формат зустрічі, очевидно, влаштовував і письменника, який міг вести розмову  на самодостатньому рівні  літературного спілкування.

   Отже Мирослав  Дочинець –  автор найбільш тиражованих в Україні книжок. Тільки Андрій Ворон (роман «Вічник» та зібрання сентенцій від його ж імені) перевалив за 300 тисяч проданих екземплярів. Книги вже викликали інтерес  за межами України. Це справді успіх. Не лише конкретного автора, а успіх української книжки. Її читають, за неї віддають свої гроші. При тому, що може покупцями є ненайбагатші українці. Втім, на думку Мирослава українська книжка не є вже надто дорогою. Просто у людей пріоритети інші. Вони легко, не замислюючись, віддадуть ту ж суму за кілька кухлів пива з чіпсами і не зітхають, що дорого.

 Секрет успіху Вічника-Криничара має  свої субєктивні ( майстерність автора), і історично обєктивні причини. Проза Дочинця завжди відзначалася стилістичною  лапідарністю, прозорістю, афористичністю. Закономірно, що його авторами-вчителями є Бунін і Паустовський. Під прозою слід розуміти не лише художні твори, але й нариси автора– дивовижні за вмінням подати деталь, відшукати коштовний скарб людського досвіду, застосувати справжній ефект очуднення, від якого світ раптом стає зовсім інакшим. Молодим журналістам взагалі варто було б повчитися точності й людяного ставлення до своїх персонажів якраз на прикладі дочинцевої публіцистики... Отже, про секрет успіху.  Проза Мирослава взагалі випадала із того постмодерністичного дискурсу, який панував останні десятиліття. Навіть незрозуміло, як прозаїк заблукав на сторінки «Джинсового покоління».

Ще 10 років тому постмодернізм як світогляд претендував на безсмертя. Тому що все вже винайдено в літературі, залишаються тільки варіанти, як у шахах варіанти комбінацій. Їх може бути безліч, але фігури одні й ті ж. Та й науково технічне прискорення, інформаційний колапс, які вимагали мистецтва асоціативного, саморуйнівного, глибинного і аутичного, здавалося, буде вічно. Бо тільки таке мистецтво є справжнім відорбаженням надшвидкісних калейдоскопічних змін у суспільствах і в науці. І раптом (умовно – з 2010 року) постмодернізм став явищем вчорашнього дня. ( Цьому, повірте, є докази, яким місце у грунтовнішому дослідженні). На зміну постмодернізму в літературі приходить проста наративна проза, приходять різновиди коміксів, афористичні синтаксичні блоки, з’являються персонажі, позбавлені шкідливих рефлексій, герої-переможці. «Нарешті!» – сказав зголоднілий за такою прозою читач і почав жадібно хапати книжки Мирослава Дочинця. Прийшов його час. Заклопотані справами бізнесмени і депутати, яким не вистачає часу, все-таки встигають читати «Многії літа», де немає ні описів, ні сюжету, але є речі, які запамятовуються, які дають життєвий орієнтир. Щодо романів, то звісно, їх виграшем стали персонажі-переможці, тобто герої, здатні  здобути довіря природи, підкорити соціальні обставини...

Ага,  щодо зміни в науково технічному присокоренні. Воно вже не вимагає постмодернізму. Бо прискорення, а також науково-технічної революції теж більше нема. Людство перестало винаходити щось принципово нове. Ну що може бути нового? Ліки від СНІду й раку? Стовідсотково завайфаєний простір? У 10 раз економніші польоти на орбіту? Штучно підсилені мязи чи память? Гомункул із колби? Все очікуване, все сподіване, все звичне. Людство, яке довгий час переживало стрес від власних  відкриттів і винаходів, виробило імунітет до наукових знахідок. Людство знову повертається до старих перевірених часом істин – звісно перегартованих естетичними стресами упродовж ХХ століття.

І саме у цей момент відбувається спалах літературної продуктивності Мирослава Дочинця.  «Лис у Винограднику», «Вічник», «Криничар», «Руки і душа»... Тепер його знають у Києві краще, ніж скажімо у Виноградові. Що поробиш –дається взнаки відсутність повноцінної системи розповсюдження книг. У столиці її купити простіше, ніж у сусідньому містечку. Але  Дочинець у своїх відвідинах не оминає й провінції, обовязково відгукується на запрошення.. Тим більше, що сьгодні літературне життя настільки децентралізоване, що не обовязково адміністративний центр є центром літератрним. Письменницька молодь з більшим інтересом навідається, скажімо, в Широкий Луг, ніж у місто над Ужем.

Попри неймовірну спеку учасники зустрічі спілкувалися з автором понад дві години, згодом продовжили розмову за чашкою кави. Спілкування як і присутність книжки надовго створює ауру літературної території. У Виноградові вона розширюється. Тож письменникам варто сюди навідуватися. Тут є кому слухати і почути.

Василь Горват

Статтю В. Кіша "МИРОСЛАВ ДОЧИНЕЦЬ ПРО ІНСТИНКТ НЕВМИРУЩОСТІ ТА ХРАМИ В ДУШАХ" можна прочитати тут.      

           

                

 

Переглядів: 680 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 1
0
1 Maria  
Your story was ralely informative, thanks!

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright ParVY © 2009-2019
Хостинг від uCoz