Право на відпустки

 Право на відпочинок усім працівникам гарантують стаття 45 Конституції України, КЗпП України, Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі- Закон № 504) та інші нормативно-правові акти.

 Згідно зі статтею 2 Закону № 504 право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями (далі - підприємство) незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

 Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України. Надання працівникам часу відпочинку для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєвих потреб та інтересів є прямим обов'язком роботодавця.

 Право на відпустки забезпечується:

 - гарантованим наданням працівникові відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади) та заробітної плати;

 - забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 Закону № 504.

 Проте це право не поширюється на громадян, які виконують роботу за трудовою угодою (договором підряду), що належить до цивільно-правових договорів, укладення яких регулюється нормами цивільного права.

 Відповідно до статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти й оплатити виконану роботу. Оплата виконаних робіт (послуг) провадиться, як правило, після оформлення акта приймання-передавання робіт, послуг.

Приватні підприємці (фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму працівників) також не мають права на щорічні відпустки, оскільки вони не перебувають у трудових відносинах.

 Згідно зі статтею 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик гос­подарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та отримання прибутку.

 Статтею 3 Закону № 504 визначено право на відпустки у разі звільнення працівника. За бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому випадку є останній день відпустки. В день звільнення працівникові  мають бути виплачені всі суми, що належать йому від підприємства.

 Уразі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

 Якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на щорічну відпустку за декілька попередніх років, він має право використати їх, а в разі звільнення, незалежно від підстав, йому повинна бути виплачена компенсація за всі невикористані дні щорічних відпусток згідно зі статтею 24 Закону № 504.

 Відповідно до статті 24 Закону № 504: 

 - у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей;

 - у разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості;

 - у разі переведення працівника на роботу на інше підприємство грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник;

 - за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні;

-  особам віком до 18 років заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається;

 -   у разі смерті працівника грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, виплачується спадкоємцям.

 Ненадання роботодавцем найманим працівникам щорічних відпусток повної тривалості у строки, визначені Законом № 504 і КЗпП, є грубим порушенням законодавства про працю, за що він може бути притягнений до відповідальності згідно зі законодавством.

 Законодавством не передбачено строку давності, після якого працівник втрачає право на щорічні відпустки. Нормативно-правові акти не містять заборони надавати щорічні відпустки у разі їх невикористання.

Визначення тривалості відпусток

 Тривалість відпусток визначається Законом № 504, іншими законами та нормативно-правовими актами України. Відповідно до статті 5 цього Закону тривалість відпусток розраховується в календарних днях незалежно від режимів та графіків роботи.

 Святкові та неробочі дні, встановлені статтею 73 КЗпП, при визначенні тривалості щорічних відпусток та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей (ст. 19 Закону № 504), не враховуються.

 Згідно з частинами першою та другою статті 73 КЗпП в Україні встановлюються такі святкові дні:

 -   1 січня - Новий рік;

 -   7 січня - Різдво Христове;

 -   8 березня - Міжнародний жіночий день;

 -   1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих;

 -   9 травня - День Перемоги;

 -   28 червня - День Конституції України;

 -  24 серпня - День незалежності України. Робота також не провадиться в дні релігійних свят:

 -   7 січня - Різдво Христове;

 -   один день (неділя) - Пасха (Великдень);

 -   один день (неділя) - Трійця.

 Поняття «святковий та неробочий день» слід відрізняти від поняття «вихідний день». Вихідні дні в тривалість щорічної відпустки та відпустки працівникам, які мають дітей (ст. 19 Закону № 504), включаються, як і будь-які інші календарні дні. Тому відпустка не продовжується на кількість вихідних днів, які припадають на період відпустки.

 До введення в дію Закону № 504 (до 1 січня 1997 року) щорічні відпустки визначалися в робочих днях.

 Згідно з роз'ясненням Міністерства праці України «Щодо практичного застосування частини першої статті 5 та частини четвертої статті 24 Закону України «Про відпустки» від 12 грудня 1997 року № 10/2-493 переведення тривалості щорічної основної і додаткової відпусток з робочих в календарні дні провадиться за формулою:

               NР.Д. *  7

 NК.Д. = -------------------

                       6

 де NК.Д.- тривалість відпустки в календарних днях; NР.Д.  - тривалість відпустки в робочих днях; 7 - тривалість тижня в календарних днях; 6 - тривалість тижня в робочих днях, за якою обчислювалась тривалість відпустки до прийняття Закону № 504.

 Наприклад: Статтями 20 і 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ додаткова відпустка особам, віднесеним до категорій 1 та 2, встановлена тривалістю 14 робочих днів. У розрахунку на календарні дні її тривалість становить 16 календарних днів.