Виноградівська централізована бібліотечна система
Понеділок, 09.12.2019, 01:43
Меню

Реєстрація

Пошук

Погода
Виноградів

Форма входу


Категорії розділу
Новини [848]

Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 127

Статистика

Головна » Статті » Новини » Новини

Методичний матеріал щодо щорічних відпусток, порядок і умови їх надання

Щорічна відпустка на прохання працівника може бути поділена на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів (ст. 12 Закону № 504).

 

Згідно зі статтею 8 Конвенції Міжнародної організації праці № 132 (переглянутої) 1970 року про оплачувані відпустки, ратифікованої Законом України від 29 травня 2001 року № 2481-111, розбивка щорічної оплачуваної відпустки на частини може бути дозволена компетентним органом влади або іншим відповідним органом у кожній країні. Якщо інше не передбачено в угоді, яка стосується роботодавця і зацікавленої особи, що працює за наймом, і за умови, що тривалість роботи такої особи дає їй право на це, одна із таких частин відпустки складається принаймні з двох безперервних робочих тижнів.

 

Отже, основна безперервна частина відпустки тривалістю не менше 14 календарних днів є однією з частин щорічної відпустки, яку може бути надано працівникові на його прохання. При цьому ця частина відпустки не обов'язково повинна бути першою її частиною.

 

Зазначеною нормою передбачено можливість поділу щорічної відпустки на частини, а не обов'язок роботодавця поділити її на частини на бажання працівника.

 

Оскільки остаточне рішення про надання працівникові відпустки приймає роботодавець, з метою недопущення втрат робочого часу, беручи до уваги виробничі обставини, він може й не погодитися поділити відпустку так, як того бажає працівник, а також може запропонувати свої умови поділу щорічної відпустки або не поділити її взагалі.

 

При поділі відпустки на частини невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівникові, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка. Не буде порушенням, якщо працівник використає частину щорічної відпустки в наступному робочому році.

Відкликання з відпустки

 

 

Статтею 79 КЗпП та статтею 12 Закону № 504 передбачено, що відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише у випадках, передбачених законодавством, зокрема:

 

- для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків;

 

-  для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства.

 

Відкликання із щорічної відпустки допускається лише за таких умов:

 

-  згода працівника;

 

-  основна безперервна частина відпустки (до відкликання чи після нього) має становити не менше 14 календарних днів;

 

-  невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівникові після закінчення дії причин, за якими працівник був відкликаний з відпустки, або за угодою сторін переноситься на інший період з дотриманням вимог статті 12 Закону № 504.

 

У разі відкликання працівника з відпустки його працю оплачують з урахуванням тієї суми, що була нарахована на оплату невикористаної частини відпустки.

Порядок надання відпустки працівнику, який має інвалідність

 

 

Працівник просить надати відпустку за 2 дні до її початку. Отримавши відмову, наступного дня надає нову заяву посилаючись на те, що являється інвалідом.

 

Як у такому випадку поступати керівнику, якщо виробнича необхідність не дозволяє надати відпустку, і які у цьому випадку особливості трудового законодавства має враховувати кадрова служба ?

 

 

 

Закон України «Про відпустки» від 15.11.96 №504-96-ВР встановлює державні гарантії права на відпустку, визначає умови, тривалість та порядок надання працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення особистих життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особистості.

 

  Порядок надання відпусток регулюється ст.79 КЗпП України та ст.10 Закону України «Про відпустки».

 

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників.

 

Закон України «Про відпустки» не встановлює строк затвердження графіків надання відпусток. Однак в Україні продовжують діяти Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників та службовців підприємств, установ, організацій. Пункт 20 Типових правил передбачає, що графіки відпусток складаються на кожний робочий рік не пізніше 5 січня.

 

При складанні графіку враховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та наявність можливостей для відпочинку.

 

Конкретний період надання щорічних відпусток в межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графіком терміну.

 

Крім того, підприємства, організації та установи повинні дотримуватися вимог ч.4 ст.115 КЗпП України, відповідно до якої зобов'язані виплатити заробітну плату працівнику за весь час щорічної відпустки не пізніше ніж за три дні до її початку.

 

Працівник не має права самовільно піти у відпустку, коли роботодавець не погоджується надати її.

 

Таким чином, для отримання відпустки недостатньо лише заяви від працівника, необхідно, щоб роботодавець видав наказ про її надання.

 Працівники не мають право використовувати відпустки в час, визначений ними за своїм розсудом.

 Ці вимоги розповсюджуються і  на тих працівників, яким щорічні відпустки надаються в зручний для них час, адже інше чинним законодавством не передбачено.

 Частиною 2 пункту 13 статті 10 Закону України «Про відпустки» визначено, що щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються в тому числі і інвалідам.

 Для отримання щорічної відпустки інваліду, у відділі кадрів підприємства, організації чи установи повинні бути відповідні підтверджуючі інвалідність документи, затверджені належним чином.

 Відповідно до п.24 Положення про медико-соціальну експертизу затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.09 №1317 за місцем роботи особи, яка визнається інвалідом, або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акту огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.

У разі відсутності такого повідомлення варто запропонувати працівнику самостійно надати відповідні документи, які б засвідчували встановлення йому групи інвалідності.

 Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11 92 №9 прогулом визначається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (самовільним використанням без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки).

 Таким чином, якщо працівник самостійно, без дозволу керівника залишив робоче місце і пішов у відпустку, то можна розглядати це як прогул без поважних причин і керівник має право розірвати трудовий договір відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України.

Роз’яснення щодо надання додаткової відпустки жінці, яка працює і має двох або більше дітей, або одинокій матері

 Відповідно до статті 19 Закону України "Про відпустки" жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у ран тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також  особі, яка взяла дитину під опіку, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

 За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.

 Визначення „одинокої матері" наведено у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами трудових спорів'' від 06.11.1992 № 9 та пункті 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України „Про відпустки".

 Так згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України одинокою матір'ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

 Оскільки пункт 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України „Про відпустки" визначає одиноку матір як таку, яка виховує дитину без батька, факт утримання (аліменти) для надання відпустки значення не має.

 Отже, до категорії одинока мати відноситься: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою    матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі і розлучена жінка, яка виховує дитину без батька).

 Відповідно до статті 19 Закону України "Про відпустки" право на соціальну додаткову відпустку, зокрема, має одинока мати.

 Якщо жінка дійсно є одинокою матір'ю, тобто не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за її вказівкою, або вдова, то зазначеній категорії жінок слід пред'явити роботодавцю свідоцтво про народження дитини, вдові крім свідоцтва про народження дитини свідоцтво про смерть батька дитини, або довідку про одержання державної допомоги, як одинокій матері.

 Проблема виникає з розлученою жінкою, жінкою, яка виховує дитину без батька, в тому числі і жінкою, яка народила дитину, не перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, і при цьому батько визнав дитину та жінкою, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не усиновлена, оскільки батько у дитини є і в багатьох випадках спілкується з нею і бере участь у вихованні.

 Більш того, стаття 157 Сімейного Кодексу України визначає, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

 Статтею 158 Сімейного Кодексу передбачено, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.

У разі ухилення батька від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини мати має право звернутися до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав.

 Чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред'явити жінці, яка виховує дитину без батька, для підтвердження того, що вона відноситься до категорії „одинока мати".

 Відтак, для підтвердження свого статусу в цьому випадку роботодавцю має бути пред'явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.

Зокрема, одним з таких документів, наприклад, може бути: рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав; ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів; акт, складений соціально-побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією чи будь-якою іншою комісією, утвореною на підприємстві, в установі, організації або акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому зі слів сусідів (за наявності їх підписів у акті) підтверджується факт відсутності участі батька у вихованні дитини; довідка зі школи про те, що батько не бере участі у вихованні дитини (не спілкується з вчителями, не забирає дитину додому, не бере участі в батьківських зборах) тощо.

 Частиною третьою статті 184 Кодексу законів про працю України передбачено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

 Для надання пільг і гарантій, встановлених законодавством про працю, зокрема, статтею 184 Кодексу законів про працю України (в частині звільнення), слід застосовувати вищезазначене визначення одинокої матері.

 Разом з тим, відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

 При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком.

Головний державний інспектор праці

ТДІзПП у Закарпатській області М.О.Ціник

Переглядів: 351 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright ParVY © 2009-2019
Хостинг від uCoz