Відповідно до нормативних актів керівники державних підприємств, установ, організацій разом з профспілковими комітетами можуть запроваджувати обмеження на сумісництво лише щодо працівників окремих професій та посад, зайнятих на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, додаткова робота яких може призвести до наслідків, що негативно позначаться на стані їхнього здоров'я та безпеці виробництва. Обмеження також поширюється на осіб, які не досягли 18 років, та вагітних жінок. Керівники державних підприємств, установ, організацій та їх заступники, керівники структурних підрозділів державних підприємств, установ, організацій (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхні заступники не мають права працювати за сумісництвом (за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності).

Згідно з ч. 2 ст. 21 КЗпП України працівник має право реалізовувати свою здатність до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором і угодою  сторін,  тобто  працювати  за  сумісництвом. Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної роботи, іншої регулярно оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або на іншому підприємстві, в установі, організації, або у громадян (підприємця, приватної особи). Основною роботою вважається та робота, за місцем якої ведеться трудова книжка. За загальним правилом, для роботи за сумісництвом не потрібно згоди власника за основним місцем роботи.

Водночас окремим категоріям працівників взагалі заборонена робота за сумісництвом, крім заняття науковою, викладацькою, творчою діяльністю, медичною практикою. Це державні службовці (ст. 16 Закону „Про державну службу"), працівники органів прокуратури (ст. 46 Закону України „Про прокуратуру"), державні і приватні нотаріуси (ст. 4 Закону України „Про нотаріат").

Правове регулювання роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій здійснюється постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 року № 245 „Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій", а також Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженим Наказом Мінпраці, Мін'юсту і Мінфіну від 28 червня 1993 року № 43.

Тривалість роботи

Законодавством передбачені певні обмеження щодо тривалості роботи за сумісництвом на державних підприємствах, установах, організаціях. Тривалість такої роботи не може перевищувати 4 години в робочий день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу.

Оплата праці сумісників здійснюється за фактично виконану роботу.

Слід звернути увагу на те, що зазначені обмеження на роботи за сумісництвом встановлюються лише для працівників державних підприємств, установ, організацій. На підприємствах інших форм власності такі обмеження не застосовуються.

Головний державний інспектор праці

ТДІзПП у Закарпатській області                                                                            М.О.Ціник