На такі риторичні і нелегкі питання відповідали гості заходу окресленого як «година духовності»:отець Августин, Михайло Лісіцкі (викладач Виноградівського коледжу», Іван Говбан (не/поет філософ за покликанням).

Дійство відбувалось у читальній залі Виноградівської ЦРБ.

Про таїнство хрещення розповів священнослужитель, залишивши тайну тайною, адже це поєднання (хрещення) душі з Богом).  І як каже отець Августин:  людським розумом не осягнути як саме відбувається злучення матеріального та духовного…

Це в черговий раз доводить дуальність людської природи та Всесвіту загалом а також  дає розуміння –  хрещення то  своєрідний  акт, що не спасає, а тільки засвідчує спасіння…

Про критичні та беззаперечні факти становлення язичників християнами, християнську мораль та науку, розповів Михайло Лісіцкі. Він виокремив вагомість християнства в суспільстві та акцентував на тому, що людина є  мисляча істота тож насамперед її основна функція – думати, аналізувати.

Іван Говбан спробував зануритись в тенета метафізичного світу. Пяснюючи християнство, як одну з чотирьох найбільших релігій світу, але зосереджуючи увагу на вченні про вірування не в єдиного Бога, а єдиного Бога в собі. Людину, Іван Петрович, інтерпретує згідно Писання не як особистість, а поєднання чоловіка та жінки.  

«І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх.» Біблія. Буття.

Дискусії що до теми Хрещення Київської Русі та релігії загалом,  ведуться століттями,  та  хтось воліє мовчати, бо не бачить сенсу говорити.

"Це насильницьке хрещення, звісно, хрещенням назвати не можна. Йдучи до Христа людина мусить покаятися, це перша й основна умова. Визнати Христа як свого особистого спасителя. Читати, а головне жити по Слову Божому. Який з цих пунктів був дотриманий в період хрещення Русі?" – якось зауважив у приватній бесіді український письменник, журналіст Юрій Кирик.

В рамках заходу відбувся перегляд документального фільму «Послідовники вчення, що змінило їх світ». В ньому провідні науковці, політичні та громадські діячі розповідають про поступ у різних галузях суспільного життя, який відбувся завдяки поширенню християнства на теренах України та всієї Європи.

Зрештою, стиль людського життя заснований на релігії і тим у що чи в кого віриш, а  бачення  і світу, і релігії, і Бога... у кожного своє.

Особисто я вважаю, що та, чи інша релігія по-своєму найбільша політика будь-якої держави. Рушійна сила якою користувались і користуються державні мужі впродовж тисячоліття з розрахунку впливу на свідомість людей.

Тому слід розрізняти  поняття віри та поняття релігії. Адже релігія характеризується різними інтерпретаціями у різних народів по-своєму. А віра має єдиний стержень – беззаперечний факт існування Бога. Від виду релігії природа Бога не змінюється, позаяк це абревіатура Сутності, яку називаємо нашим Творцем.

І коли ми кажемо: вірую во Єдиного Бога, отця Вседержителя, Творца неба і землі…. То зумовлюємо свій посил не до релігії, а до Бога в існування якого віримо.

Христос Собою приніс не релігію, а Любов.

Людство прийняло християнство – релігію світового значення, що стала сподвижником, як позитивних  так і негативних процесів у суспільстві. Але таки десь люди схибили в догмах і принципах.  Історія цьому є підтвердженням, адже ми настільки релігійні аби ненавидіти один одного, але не настільки релігійні аби любити один одного.

Бога (Любов) треба шукати в собі.

Джерело: Виноградівські Вогні