Виноградівська централізована бібліотечна система
П`ятниця, 06.12.2019, 05:03
Меню

Реєстрація

Пошук

Погода
Виноградів

Форма входу


Категорії розділу
Історія району [64]

Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 127

Статистика

Головна » Статті » Історія району » Історія району

Картини з історії міста Виноградова та нашого району. (Картина третя)

Картина третя

Хоч Виноградів і деякі села Угочанського комітату раніше від інших отримали статус королівського міста та привілеї у своєму розвитку вони стали занепадати. Зокрема Берегово отримало статус міста лише в 1342 році, Мукачево в 1445, Ужгород в 1430 роках.

Як було сказано в попередній частині спричинено це було тим, що феодали з роду Перені майже всі землі навколо міста і великої частини комітату прибрали до своїх рук, королівські привілеї відмінили і робили все, щоб населення закріпостити, перетворити його в свою дешеву робочу силу. Торгівля і промисел занепали.

 Але не тільки це загальмувало подальший розвиток Севлюша і комітату. Після поразки під Могачем, де загинув останній незалежний угорський король Людовик II, Угорщина розкололася на три частини. Севлюш і комітат опинився на кордоні Трансільванського князівства. Тут постійно відбувалися сутички між Габсбургами і трансільванськими князями.

 У битвах із турками, особливо під Могачем, відзначився італійський монах Іван Капістрян, як такий, що вселяв дух у війська християн. Легенда згадує його серед монахів «Канкова». Він ніби-то похований в одному з підвалів замку, а його труна висить на двох позолочених ланцюгах. Історія цього не згадує, однак на території колишньої фортеці знаходиться колодязь, який виноградів ці називають «колодязь Святого Івана Капістряна».

 Внаслідок захоплення основної частини Угорщини турками, угорська шляхта, ченці, латинські єпископи, духовенство втікали на північ і поселялися на Закарпатті. Їхнє утримання впало на плечі і без того бідного населення та кріпаків.

 В цій ситуації прийшла і третя біда – протестантизм, реформація. Сам король Трансільванії Заполі став прихильником нової релігії, яку розповсюджував вогнем і мечем.

 Як швидко поширювалася реформація видно з такого прикладу. У комітаті Угоча, де перед реформацією було 23 латинські парафії, не залишилося жодної, монастир ордену францисканців у Севлюші був зруйнований. На протестантську віру перекинувся і граф Ференц Перені, який з сім’єю і скарбами награбованими звідусіль поселився у Севлюші. В 1544 році він пограбував костел францисканців багатий на золото і срібло, мощі св.. Капістряна, приховані там під час нападу татар, наказав кинути в глибоку яму, ще й засипав землею. Монастир він перетворив у рицарську фортецю, зміцнив її. В 1556 році зрадив Фардинанда I і перейшов на бік трансільванського володаря Яноша Жігмонда. По наказу корля його військо під командуванням Телекеші штурмом бере Канків, Перені попадає в полон, а Телекеші розділив між воїнами його скарб, біля 40 тисяч золотих. Це було в 1557 році, а через рік фортецю «Канків» зруйновано.

 Отже, в 1558 році «Канків» остаточно став руїною.

Хочу привідкрити таємницю походження назви фортеці, яку як відомо, збудував на початку XIVстоліття Беке Боршо і в документах вона згадується як Севлюшський замок. Але в народі її називають «Канків», і не інакше, так вона фігурує і в пізніших письмових згадках. Але ніхто не здогадується, що в перекладі з угорської, це слово означаєгонорея або банальний трипер. Так, так. Ймовірно, що цю назву замку спересердя дали ченці-францисканці або воїни гарнізону, що проживали в його стінах, яка навіки закріпилася за ним.

 Що представляв собою замок? По формі це правильний чотирикутник розміром  46,9*44,8. Зведений на схилі Чорної гори, на скельній терасі. Під ним, біля підніжжя гори знаходився Тисянський брід (ріка згодом змінила русло) і поруч на правому березі пробігала Соляна дорога. Крім свого основного фортифікаційного призначення він служив і для захисту Соляної дороги і недопущення розкрадання солі із солотвинських копалень ні по річці, ні по суші.

Що стосується становища наших предків, тут варто врахувати ще й інші суттєві обставини. Турки були сусідами Закарпаття впродовж другої половини XVIстоліття. Це доба страшних потрясінь для населення Севлюша і комітату – постійні напади, спалювання сіл, полон та продаж населення. Становище населення ставало дедалі гіршим, працювали від зорі до зорі – на шляхту, на церкву, на державу, на війська обох ворожих таборів. Грабували не лише турки, а й цісарські посіпаки. Грабували й угорські королівські війська і так звані куруци. Нападали, відбирали все, що могли, часто позбавляли волі, а від рідні вимагали викупу.

 Це все приводило до ще більшого збідніння населення. Так по податковому перепису населення в 1567 році в Севлюші із 266 господарств тільки 45 були признані здатними платити військовий податок (діку) звільнялись від податку тільки старости, а також неплатежеспроможні 182 бідняків, 18 нових поселенців і 8 ремісників.

 Відповіддю на таке  становище став рух гайдуків і селян. XVIIі початок XVIIIстоліття – це безперервні війни на території Закарпаття, спричинені антигабсбургськими повстаннями угорських магнатів. Це повстання Іштвана Бочкая (1604-1606), Габора Бетлена (1613-1622), Ракоці  Юрія I (1630-1648), Ракоці Ференца II (1703-1711). Ці всі повстання нищили наш край. Зокрема, після війни Іштвана Бочкої, яка знищила і сплюндрувала Закарпаття, число хат в комітаті Угоча зменшилося з 2232 до 203 – більше ніж у 10 разів.

 Особливо широкий розмах набув антифеодальний рух в Угочанському комітаті в 1698 році, коли повсталі селяни в червні і вересні напали на Севлюш і розправилися з  поміщиками. Серед паперів угочанського комітатського чиновника Ревицькогознайдено лист селянського вожака С. Чоні і шести його соратників, в яких вони звинувачують панів які жирують на праці бідняків.

 Населення Севлюша приймало активну участь у визвольній війні 1703-1711 років проти Габсбургської монархії. В липні 1703 повсталі вигнали із міста австрійських чиновників і встановили свою владу, яка проіснувала до травня 1711 року. Вдумайтеся – майже вісім років. Звичайно, місто і його населення піддалося жорстоким репресіям.

 Становище нашого населення ускладнювалось іноземними нападами. Так, страшне лихо постигло наше місто в 1717 році, коли орди кримських татар опустошили північно-східні комітати. 29 серпня ординці захопили Севлюш. Два дні вони грабували місто, а потім спалили. Частина населення розбіглась, частина захоплена в полон. Із 1464 угнаних повернулося 853 особи. Біду завершила епідемія холери, що виникла у місті. Щодня були мертві. Їх ховали у спільній могилі викопаній за містом на правій стороні вулиці Копанської навпроти вул.. Дружби, біля підніжжя Чорної гори. Коли епідемія минула, її засипали вапном і посипали горбик, над ним поставили високий  дубовий хрест, до якого кожної весни йшли вірники і відправляли панахиду. Так було аж до 1946 року, коли місцева влада хрест знесла. Але про ці події свідчить і те, що цю ділянку деякі городяни і понині називають «корелаш».

 Немає слів щоб описати труднощі в яких жили наші предки. Тому й не дивно, що в 1720 році в Севлюші нараховувалося лише 49 мешканців, в т. ч. 34 кріпаки і 13 жилярів.

 Незважаючи на ці всі  труднощі народ знаходив сили, щоб вистояти, більше того щоб зростати чисельно. Треба окремо підкреслити, що для русинів Севлюша і району соціальний утиск був помножений на національний з релігійним утиском. Хоча і для католиків і реформатів у різні періоди робився тиск, аж до фізичної смерті.

 Звичайно це не могло не викликати спротиву з боку населення. Багато угочанських русинів із сім’ями втекли в гори та інші краї. І на місці почали створюватися групи, які намагалися силою встановити хоч якусь справедливість.

На жаль, про селянські повстання мало відомостей, бо вони не були під проводом шляхти, таких селянських виступів було багато в історії Закарпаття, але історики за них замовчують, відомо лише, що придушувати їх кидали цісарське військо.

 Так під тиском народних мас австрійські Габсбурги змушені були скасувати кріпосне право. 27 березня 1848 р. в Ужгороді було проголошено Закон Угорщини «Про скасування кріпосного права та феодальних повинностей селян». Що це дало Севлюшу і комітату?

 Насамперед населення звільнилося від гніту великих землевласників. По-друге, прискорився розвиток капіталістичних відносин в промисловості і сільському господарстві. У другій половині XIXстоліття в Севлюші більш швидкими темпами розвивалось ремесло і торгівля. Тут працювала винокурня, паровий млин, 2 каменоломні, артіль по виробництву шерстяних армяків. В 1890 році в місті нараховувалось 130, а через шість років – 147 ремісників, шевців, ковалів.

 В майстерні Цельса і на винокурні Шемберга працювали по 6 і більше робітників. В 1890-1892 роках в місті було від 32 до 36 торговців. Сільським господарством в Севлюші займались 800 чоловік, із яких тільки 169 мали землю. Умови праці в промисловості і сільському господарстві були важкими. Робочий день на полях і виноградниках тривав від зорі до зорі, а в майстернях – 12-16 годин.

В той час статистичні дані свідчать, що урожайність була невисокою. Пшениці збирали з гектара по 9,6 центнера, жита – 8,8, ячменю – 8,3, вівса – 9,8, картоплі 74,9 центнера. Навіть основної культури, винограду, вистачало лише для 1540 літрів вина з гектара. В наш час таку кількість вина можуть отримати з будь-якого лугоша, але це все за рахунок якості та фальсифікації цього продукта.

І. Біланчук

Житель м. Виноградова

Переглядів: 423 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright ParVY © 2009-2019
Хостинг від uCoz