Виноградівська централізована бібліотечна система
Субота, 14.12.2019, 17:49
Меню

Реєстрація

Пошук

Погода
Виноградів

Форма входу


Категорії розділу
Історія району [64]

Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 127

Статистика

Головна » Статті » Історія району » Історія району

Ю. Андропов на тлі угорської революції 1956 року.

Останнім часом мені часто дорікають, навіть, хороші знайомі, - для чого ти піднімаєш ці теми, адже ти не історик. А професіонали вказують – потрібно писати так, щоб це була наукова стаття, або хоча би розвідка. Піднімаю обидві руки, здаюсь – я не історик і себе до них не зараховую.  Я розумію, що стиль у мене такий собі. Але бувають і гірші історики, які володіючи блискучим стилем, фальсифікують і спотворюють нашу історію, особливо якщо це роблять свідомо і по замовленню. А якщо мені вдається розкопати щось таке, що може становити інтерес, упорядковую його і публікую. Для чого? Рахую що такі, як я, теж потрібні історії. Ми своїми, можливо не дуже оригінальними, але правдивими думками готуємо грунт для кращого розуміння історії як найбільшим числом читачів. А хто знає реальну історію може робити висновки й будувати краще майбутнє.

       А тепер до справи. Розпочав свою політичну кар’єру Ю.Андропов в Карело-Фінській республіці, де на різних посадах провів добрий десяток років під егідою старого комінтернівця  Отто Куусініна.

       У Москві перед тридцятисемирічним Андроповим  відкривалися привабливі перспективи. Але після смерті Сталіна, в результаті перетряски кадрів, він попадає в Будапешт, а це навіть не Лондон. Тому вигнання із Москви несло на собі відбиток опали.

       Але вибрана ним позиція, а саме, воскресити сталінські методи управління історією, - спочатку для приборкання угорців, а потім інших народів Східної Європи,- дала йому можливість, при відносному лібералізмі Хрущова, стати жандармом, а в основному після блискучого виконання ним своєї місії в Угорщині.

       По суті, угорське повстання – перший східноєвропейський виклик радянській імперії ( якщо не врахувати робітничих безпорядків в Східній Німеччині влітку 1953 року, які скоріше були економічного порядку). Особливими рисами угорської революції були її радикалізм, непримиримість і брутальний характер.

Хоча в історії і прийнято видавати все,що трапляється за неминуче,спробуємо внести деяку кореляцію з урахування ролі особистості і задатися питання: «Чи виник би взагалі цей заколот, якби не таємна діяльність і єзуїтська роль радянського посла в Угорщині Юрія Андропова?»

       Угорщина не просто випереджала Москву в процесах десталінізації, але й заходила так далеко, що в Радянському Союзі навіть у майбутньому ніхто не зайшов. Цього не зміг стерпіти Ю.Андропов.

       Угорська реальність і бомбардування тенденційними посольськими доносами подіяли. 7 січня 1955 року угорських вождів викликали в Москву і піддали суворому розносу. На цей раз підсудним був Імре Надь, якого кремлівські прокурори – Хрущов, Молотов, Мікоян, Маленков, Каганович і Булганін – звинуватили у всіх, по радянському політичному кодексу, смертельних гріхах.

       Зразу після повернення із Москви у І.Надя стався серцевий напад, в квітні він був виведений із складу ЦК і усунений з поста прем’єра. До нього, навіть, приїжджав головний радянський ідеолог М.Суслов і, сидячи біля ліжка хворого, спонукав публічно покаятися. І.Надь відмовився і був виключений із партії. Перемогу, за допомогою Андропова, отримав Матяш Ракоші.

       Як відомо, в Москві в кінці лютого 1956 року на закритому засіданні ХХ      з”їзду КПРС Хрущов виступив з доповіддю про злочини Сталіна – так почалася епоха відлиги. Імре Надь, який своїми політичними  тезами випередив антисталінську доповідь Хрущова на декілька тижнів  перебував в Угорщині на становищі партійного ізгоя. Андропов продовжував писати із Будапешта в Москву обширні довідки – він ставив на М.Ракоші, а І. Надя характеризував як ревізіоніста. Поки що йому вдавалося переконувати Москву діяти в угорських справах згідно його порад – всупереч лібералізації Москви. В той же час Хрущов пробачив навіть давнього антисталініста Тіто  і пішов на зближення з Югославією, але одночасно продовжував підтримувати в Угорщині сталініста Ракоші. Коли влітку 1956 року Тіто приїхав в Москву, він наполегливо переконував Хрущова відмовитися від Ракоші.

       “Радянські товариші” більше вірили “своїй людині” в Будапешті, ніж “почесному гостю” з Белграда. Якщо б сталося навпаки і Хрущов послухав би Тіто, а не Андропова, то угорської революції можна було б уникнути. М.Ракоші зняли б на декілька місяців раніше, і до влади повернувся б І.Надь, який звивистим шляхом між кремлівськими указами і народними вимогами повів би Угорщину до поступових ліберальних реформ. Вдалося ж в той час уникнути революції у Польщі, хоч революційна ситуація в середині жовтні 1956 року, після робітничих безпорядків в Познані була близькою до тої, що сталася в кінці жовтня в Угорщині.

      Після жовтневого пленуму ЦК ПОРП в екстреному порядку кооптував недавно звільненого з тюрми, реабілітованого і відновленого в партії Владислава Гомулку в  члени ЦК, обравши його першим секретарем.

       Як тільки в Москві стало відомо про польські зміни, радянські війська, розміщені в Польщі і на радянсько-польському кордоні, рушили до Варшави, а Хрущов із свитою, без попередження, приземлився у Варшаві де вперше побачив Гомулку, такого ж лисого товстяка як і він. Після взаємних звинувачень, Гомулка

погрозив озброїти робітників і студентів та очолити боротьбу з окупантами, Хрущов знайшов у собі мужність і мудрість припинити наступ на Варшаву.

       Події в Польщі підстібнули угорців: якщо полякам вдалося вернути до влади Гомулку, незважаючи на опір старшого брата, то чому це не можна зробити з І.Надем.

       В кінці кінців кремлівські вожді прислухалися до поради Тіто і пожертвували М. Ракоші. Вони наказали відновити Імре Надя  в партії. В кінці кінців радянський посол проти своєї волі і бажання, але згідно прямих інструкцій з Москви, написав запрошення Імре Надю з”явитися до посольства. В кінці кінців це було зроблено, але якщо це було б зроблено раніше можливо в Угорщині обобійшлось би без  трагедії.

       24 жовтня о 8 годині 13 хвилин радіо Будапешта повідомило про призначення Імре Надя прем”єр- міністром, а ще через півгодини новий керівник країни оголосив в країні військовий стан намагаючись ввести анархію революції в русло законності і порядку.

       В цей час в Будапешті перебували Михайло Суслов і Анастас Мікоян, які не зважаючи на свої протилежні погляди, але будучи прагматиками, все більше схилялися на сторону І.Надя і його реформаторський курс. 30 жовтня вони з”їздили в Москву і привезли в Будапешт Декларацію радянського уряду про рівність і невтручання між соціалістичними країнами. На слідуючий день Імре Надь оголосив по радіо про початок евакуації радянських військ із Угорщини. Це була повна поразка Андропова, яка однак продовжувалася всього декілька годин.

        А було ось що. Поки Суслов і Мікоян днями роз’їжджали на танках по гарячих точках Будапешта намагаючись погасити конфлікти, в Москву неперервним потоком ішли депеші від Андропова. Одна тривожніша за іншу. Про безвладність і звірства черні, про побиття колишніх агентів таємної поліції і масових випадках лінчування на вулицях, про осквернення пам’ятників радянським солдатам, про визволення з тюрем криміналу і повернення в країну угорських фашистів, про криваву бійню на площі Республіки, де загинули тільки що призвані в армію новобранці і старі партійці, серед яких дійсно один із самих чесних - Імре Мезо, партійних секретар Будапешта, прихильник І.Надя, ветеран громадянської війни в Іспанії, учасник французького Опору.

       Під час відсутності Мікояна і Суслова, коли ті перебували в Будапешті з московською Декларацією про рівність і невтручання, Політбюро на основі інформації, отриманої від Андропова, прийняли одноголосне рішення із допомогою військової сили задавити угорську революцію – в Москві її природно називали “контрреволюцією”.

       Про дальший перебіг подій багато написано, тому немає необхідності повторювати їх. Хочу звернути увагу читачів на психологічний портрет Андропова. Майже всі, хто з ним зустрічався, відмічали постійну посмішку, яка робила його лице ще більш “непроникним”. Для всіх, хто знав Андропова в Угорщині, він залишався загадкою, хоч зовсім не ховався, не був ні домосідом, ні не нелюдимим.

       В своїх смаках створив собі імідж західника. Завжди модно одягнений. Ставши послом, розпорядився сервірувати стіл на прийомах в “континентальному стилі”, а гостей пригощати вишуканими французькими винами. Шанобливий господар, він сам обходив столи жартував з чоловіками, був люб”язним з жінками, а коли розпочиналися танці, запрошував їх в дещо в церемонній довоєнній манері. Дами були в захопленні – від його м”якої улесливої мови, від компліментів, але більше всього від неочікуваності: замість російського мужлана – радянський денді. Подобався він і чоловікам, на відміну від попередників ніколи не підвищував голос, в спорах старався переконати, а не перекричати, був терпеливим і уважним – більше слухав чим говорив.

       Це був радянський чиновник нової формації, з яким угорцям ще не приходилося зустрічатися. У співбесідників, в тому числі радикально налаштованих, за звичай залишалося враження, ніби Андропов на їх стороні, хоч у більшості випадків він мовчав. Але мовчання списували на офіційний статус посла, який не міг вголос підтримати угорських прихильників реформ.

       Потрібно підкреслити що на початку листопада 1956 року Андропов повинен був проявити надзвичайну мобілізацію всіх своїх здібностей – залізної волі, миттєвої кмітливості, абсолютного цинізму, вміння ризикувати і бути безжальним. Не володіючи цими якостями, він особисто не виграв би нічого від поразки революції.

       Імре Надь знайшов притулок в югославському посольстві, звідки вийшов через 22 дні, отримавши від властей гарантію особистої безпеки, але не доїхавши додому, по вказівці Андропова був заарештований співробітниками органів радянської держбезпеки, засуджений  а потім таємно страчений.

       Користувався він і іншими підлими прийомами. Як згадує колишній головнокомандуючий угорської національної гвардії Бела Кіралі, він був посланий до радянського посла 2 листопада після дзвінка Андропова, який висловив протест в зв”язку з тим, що натовп хуліганів загрожує безпеці посольства і його співробітникам. Якщо угорський уряд не в змозі підтримати порядок прийдеться звернутися за допомогою до радянських військ. Коли Кіралі під”їхав з мотострілками і броньовиками до посольства, то не знайшов там жодної людини, стояла мертва тиша. Коли вдалося достукатися, відкрив двері особисто Андропов, який все перевів у жарт, негайно зняв протест і запросив Кіралі до себе в кабінет де запропонував розпочати військові перемовини про виведення радянських військ із країни. Ці перемовини розпочалися наступного дня і проходили на радянській військовій базі Токол на острові Чепель. Через деякий час в кімнату ввірвалися агенти КДБ і заарештували угорську делегацію. ЇЇ керівник, герой угорської революції генерал Пал Малетер був страчений. Ось такий був Андропов – повний цинізму і розрахунку. Для угорців він – символ терору. Полковник Копачі, тодішній шеф будапештської поліції, якого Андропов знав по прийомах в радянському посольстві, і з жінкою якого багато раз танцював, в останній день угорської революції разом з дружиною поспішав в югославське посольство, де надіявся отримати політичний притулок. Його затримали прямо на вулиці агенти КДБ і доставили в радянське посольство. Андропов зустрів його привітливо і сказав, що Янош Кадар, який зараз формує новий уряд, хоче бачити полковника Копачі. Той повірив давньому знайомому, однак радянська бронемашина доставила його не до Кадара, а в тюрму, із якої він вийшов рівно через сім років – в 1963 році по загальній амністії. На все життя запам”ятав Копачі, як Андропов стояв на сходах, посміхався і махав на прощання рукою.

       Дивує що не будучи штатним працівником КДБ він професійно володів його піступними і підлими прийомами .Це можна пояснити вродженими здібностями. Тому мабуть найточнішою була характеристика Андропова, дана одним американським генералом, який назвав його “огиднішим за змію”.



 

                                                                           І. Біланчук.



 

Переглядів: 355 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright ParVY © 2009-2019
Хостинг від uCoz