Виноградівська централізована бібліотечна система
Понеділок, 09.12.2019, 02:02
Меню

Реєстрація

Пошук

Погода
Виноградів

Форма входу


Категорії розділу
Історія району [64]

Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 127

Статистика

Головна » Статті » Історія району » Історія району

НЕВІДОМЕ ПРО ВІДОМЕ

НЕВІДОМЕ  ПРО  ВІДОМЕ 

(не табачниківська історія)

       24 жовтня минулого року в нашій газеті прочитав замітку Марії Сергієвої “День пам”яті Угорської революції, або що було в 56-у”. Спочатку було неясно, звідки взялися угорські повстанці в ужгородській тюрмі? Знав лише що тут утримувалася група виноградівських юнаків, які виступили проти вторгнення радянських військ в Угорщину, але звідки – сотні ув”язнених угорців? Почав шукати відповіді на ці запитання. Чим далі поглиблювався у проблему то більше було негативних емоцій і обурень. Але вирішив відкинути всі емоції і керуватися виключно фактами. А факти – дуже вперта річ – свідчать про таке.

          Вторгнення СРСР потягнуло за собою численні жертви з обох сторін. В сутичках і боях загинуло більше 4000 угорців, 19226 було поранено. Більше ніж 13000 людей було притягнуто до відповідальності – піддано переслідуванню, затримано, заарештовано. Більш як 300 чоловік страчено, 4-5 тисяч депортовано, в основному в Радянський Союз. З радянської сторони загинули в боях, померли від ран і пропали без вісти 720 чоловік, отримали поранення 1540 осіб. Але ніхто не скаже точної цифри людей які отримали психологічні травми від участі у цій бійні, розв”язаної радянською верхівкою. В той же час не відома і точна кількість людей, які були засуджені в СРСР за те що відкрито засудили цей ганебний випадок. Одночасно більше 200000 угорців втекли з країни через австрійський кордон.

       Жертв і втрат було б набагато більше, якби не вдалося зупинити депортацію в Радянський Союз і їх дальше етапування в Сибір. Про це мало хто догадується і в Закарпатті, за винятком угорців, які більш прискіпливо вивчали ці події. На жаль нашими істориками вони висвітлені дуже однобоко – в основному про страту угорських комуністів, вбивство радянських солдат, захоплення партійних і державних установ. Таке подання інформації в пересічного громадянина виробило стійкий стереотип, який на жаль зберігся у більшості людей і понині.

       Чи багато хто із наших земляків знає, що М. Горбачов, перший радянський президент, вимушений був офіційно засудити рішення тодішньої правлячої верхівки про введення військ в Угорщину восени 1956 року, яке назвав військовою інтервенцією. Ще дальше пішов в своїх демократичних поступках Б.Єльцин, який передав угорському керівництву цілий пакет документів, що стосувався цієї трагедії. Але чи багато людей, прочитали ці матеріали, які описують хід подій і роль натхненників і виконавців.

       З цих документів стало відомо, що після жорстокого подавлення повстання, яке переросло у боротьбу за національну незалежність, під контролем ЦК КПРС був сформований новий уряд Угорщини, який вів себе жорстоко. Розпочалося полювання на “відьом”. Робітничі ради заборонили. В Шалготор’яні уряд Кадара розстріляв демонстрацію шахтарів. Були утворені військово-польові суди, які наділялися правом пришвидшеного винесення смертних вироків. Сховавшись у югославському посольстві І. Надь, повіривши у гарантії своєї безпеки, вийшов з території посольства і був заарештований органами радянського КДБ, засуджений і таємно страчений 16 червня 1958 року.

       Посилили репресії угорського народу і радянські військовики. Так, голова КДБ СРСР Сєров (який в той час перебував на місті подій) дав вказівку особливим відділам дивізій арештувати всіх, хто “підбурював і розпалював ненависть до комуністів, співробітників держбезпеки.” Про те, як виконувалася ця директива, свідчить донесення від 11 листопада1956 року Сєрова Генеральному секретарю ЦК КПРС “Звіт про виконану роботу по зачистці контрреволюційних елементів”, в якій говориться: “10 і 11листопада 83 особи затримані, а з перших днів операції 4056 осіб, на які підготовлені слідчі матеріали”.

       По країні поповзли слухи, що заарештованих угорців відправляють у Сибір. Але слухи виявилися правдою. Ось що писали в телефонограмі ЦК КПРС Сєров і посол СРСР в Угорщині Ю.Андропов: “ Невеликий ешелон з арештованими був відправлений на станцію Чоп. При його пересуванні ув”язнені на двох станціях викинули у вікно записки в яких повідомили, що їх відправили в Сибір. Ці записки були підібрані угорськими залізничниками. По нашій лінії дано вказівку – заарештованих відправляти на окремих автомобілях під посиленою вартою... 14 листопада 1956 року.”

       Одночасно заступник міністра внутрішніх справ СРСР Михайло Холодков, який прибув в Ужгород для прийому арештантів доповів у Москву: “Сєров повідомив, що арештованих буде 4-5 тисяч чоловік. Крім них поступило декілька десятків неповнолітніх у віці від 14 до 17 років, в тому числі дев”ять дівчат. На більшість арештованих не було належним чином оформлених документів, не ясно за що їх затримали.” Ну,не могли конкуруючі відомства не підставити одне одного, хоч в цілому це була правда.

       Дослідник з цих питань Д. Дупко відмітив, що місць в ужгородській тюрмі було замало, тому терміново прийшлося перетворити мукачівський замок у фортецю-тюрму. Більше того, частину ув”язнених прийшлося перемістити в Стрийську, Дрогобичську, Чернівецьку і Станіславську тюрми. Проводилися слідчі дії.

       Як уже було сказано, угорські залізничники знайшли записки в яких ув”яз нені писали, що їх везуть в Сибір. Працівники залізниці негайно повідомили про це уряд Кадара і почали загрожувати страйком, якщо ці дії не припиняться. Так, генерал Сєров 11 листопада 1956 року Генеральному секретарю ЦК КПРС Хрущову писав :”... вчора Мюнніх (заступник прем”єр-міністра в уряді Кадара, відав збройними силами і національною безпекою) знову підняв питання, щоб ми поклали кінець арештам в областях, відповіддю на які є робітничі страйки. Особливо великим є незадоволення через те, що затриманих відправляють у Сибір.” Тут же згадується, якою буде відповідь Мюнніху на зустрічі яка мала відбутися наступного дня. “Товарищ Сєров скаже, що у зв”язку з тим що в Угорщині немає відповідно підготовлених тюрем для охорони в”язнів, де можна здійснювати об”єктивні слідчі дії, тому вважали б за необхідне частину в”язнів розмістити поблизу радянсько-угорського кордону.” Як бачимо, не міг КДБ діяти без лукавства.

       Але уряд Угорщини не задовольнило це пояснення, бо і надалі і Мюнніх і Кадар продовжували звертатися з аналогічними вимогами, так як на їхню думку дії радянських каральних органів спровокували загальноугорський страйк залізничників і ускладнили всю внутрішньополітичну ситуацію. Додали проблем і виступи по будапештському Кошут-радіо, щодо вивезення угорської молоді в Сибір. Така позиція угорського народу заслуговує як найбільшої пошани. А в справу втрутилася і міжнародна спільнота. ООН уповноважив Прем”єр-міністра Індії Неру зайнятися проблемами угорських депортантів. Зокрема, в Будапешті перебував представник Неру – Крішна Меннон, індійський міністр без портфеля, який здійснював прийом громадян, рідні яких були вивезені в Радянський Союз.

       Завдяки такому тиску радянському керівництву прийшлося змінити свої плани. Достовірно невідомо чи було когось етаповано в Сибір, мабуть, більшість ув”язнених була повернена в Угорщину і передана місцевим властям. Як кажуть, диявол міститься в дрібницях. Справа в тому, що в пакеті документів, переданих Єльциним, не має відомостей про порядок,  кількість, списку і місця передачі в’язнів.У ромові з паном Шандором Мілованом він згадує,що в 1957році він і його товариші перебували в Ужгородській тюрмі, стіни камер якої були на свіжо побілені, але чітко пробивалися сліди вишкрябаних угорською мовою прізвищ та часу їх тут перебування. Особливо багато людей було з міста  Солнок.   Можливо що хтось із читачів володіє більш обширною інформацією, було б добре заповнити цю білу пляму в нашій недалекій минувшині.

       І дещо про дійових осіб з боку радянського керівництва, про яких згадано в статті. В житті кожного великого політичного діяча завжди є такий момент з якого починається його справжня політична біографія. Здавалося б, що для людини з амбіціями, переведення з апарату ЦК КПРС Ю.Андронова на дипломатичну роботу, та ще й в сусідню соціалістичну Угорщину означало кінець партійної кар”єри. Але саме з цього падіння розпочалося його возвеличення, коли Угорщину захлиснула революція: Її поразка стала особистою перемогою Андропова. Зразу після угорських подій – стрімке піднесення по службовій кар”єрі, яке закінчилося на самій вершині Кремля. А це могло статися лише в одному випадку – він не був простим виконавцем, а цинічним ініціатором подавлення угорської революції, її тираном. Вся трагедія полягає в тому, що таємна діяльність і єзуїтська позиція радянського посла в Угорщині привели до революції, якої можна було б уникнути, якщо б не дії Ю.Андропова. Але про це поговоримо іншим разом.

       А що ми знаємо про тодішнього голову КДБ Івана Олександровича Сєрова – ще одного ката угорського народу? Та чи лише угорського?  29 липня 1939 року старший майор державної безпеки був призначений заступником начальника головного управління державної безпеки НКВС. Було йому тоді 33 роки. Цю посаду він обіймав протягом місяця  -  серпня 1939 року.  Але зробив щось таке, що Сталін його щедро винагородив. Судіть самі. У системі НКВС найвищий пост за межами Москви – Народний комісар внутрішніх справ України . 2 вересня 1939 року ним стає старший майор І.Сєров, а 4 вересня йому присвоєно звання комісара державної безпеки третього рангу.

       Весною 1940 року в СРСР винищено цвіт польської армії. А 26 квітня 1940 року було оприлюднено указ Президії Верховної Ради СРСР про нагородження чималої кількості чекістів. За що саме їх нагороджували не уточнювалося – сказано – “За значні заслуги...”. У списку орденоносців виявилися такі начальники управлінь НКВС: Калінінської, Смоленської, Харківської областей. Ці начальники УНКВС тих самих областей, у яких згодом знайдуть масові поховання страчених поляків: Мідне, Катинь, П’ятихатки. У цьому списку передовиків одним із перших числиться комісар третього ранку держбезпеки Сєров, який до речі на відміну від інших удостоєний найвищої державної нагороди – ордена Леніна. З цього можна зробити висновки про його роль у знищенні польського офіцерства.

       У роки війни Сєров, заступник всемогутнього шефа НКВС Л.Берії. Війну закінчив генерал – полковником, Героєм Радянського Союзу.

По іронії долі, в березні 1945 року комісар державної безпеки другого рангу Сєров, крім інших посад – отримав ще одну – радника НКВС СРСР при міністерстві громадської безпеки Польщі. . Після смерті Сталіна Хрущов поставив Сєрова на посаду голови КДБ. У 1956році був одним із керівників придушення Угорської революції.

 У жовтні-листопаді 1956 року він уже в Будапешті наводить порядок. Що-що, а Іван Олександрович розумівся на наведенні ладу шляхом масових розстрілів. Тямущий був чоловік з цих питань, недарма отримав прізвисько “М’ясник.

       І насамкінець виражаю щиру вдячність панам Д.Дупко, О.Корсуну, Ш.Міловану за люб”язно надані ними поради і консультації.


 

                                                                     І. Біланчук


 

Переглядів: 405 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright ParVY © 2009-2019
Хостинг від uCoz