У  Виноградові на вулиці Миру, 65 знаходиться, мало примітний серед сучасного архітектурного розмаїття, будинок. Його прикрашають два сучасні магазини – “Міра” і “Наталі”, які розташовані в ньому. Мало хто з сучасників знає, що в цій споруді в 1938-1939 роках знаходилося консульство Польщі в Карпатській Україні.

       Чому саме в Севлюші? 10 листопада 1938 року, як тільки вступили в силу рішення І Віденського арбітражу, польське МЗС направило радника цього міністерства Пьотра Курніцького в Хуст під виглядом консула. Згідно офіційної версії, в Хусті, де розташувався уряд Волошина, було тісно ( населення міста збільшилося у два рази), то консульство обжилося у Севлюші, де облаштували офіс та квартиру у кількох кімнатах, орендованих у дрібного угорського вельможі.

       Я, особисто, рахую в тому, що консульство було перенесено в Севлюш є і суб”єктивні причини. А.Волошин не дуже хотів надавати йому приміщення в Хусті. При бажанні його можна було б знайти, адже споруди для німецького і румунського консульств вишукали. Оскільки на території Карпатської України не було громадян з польським підданством важко було зрозуміти, яка могла бути у консула Польщі інша постійна робота, окрім як молитися за крах автономної області та за її об”єднання з Угорщиною.

       Правда, потрібно підкреслити, що тиснява у Хусті все таки була. З цієї причини у нашому місті жили багато чиновників уряду, вели прийом знамениті лікарі Фединець і Долинай, розмістилися чоловіча і жіноча учительські семінарії.

       9 січня 1939 року у Севлюші був організований мітинг, учасники якого засуджували підривні дії польського уряду проти Карпатської України. Вранці мітингуючі зібралися біля міського уряду і вирушили до консульства. Серед них були і незнайомі люди, які представлялися як представники із Хуста. Вони виявилися січовиками, які наблизилися до консульства, закидали його камінням, наносячи шкоди і клопоту уряду Волошина.

       Судіть самі. Згідно донесення аташе Андрія Валігурського, консульство піддалося “нападу юрби”, “керованої січовиками”. Нападаючі вибили сім вікон. Через час подзвонив А.Волошин який сказав, що це здійснили “безвідповідальні елементи, а січовики їх розганяли”. Консул Курницький відправився в Хуст, де його прийняв Волошин, який заявив: “Це провокації фенциківців”, які, як відомо, фінансувалися з Польщі.

       У відповідь Курницький вручив протестну ноту, де крім іншого говорилося, “ що Русь стала зосередженням безвідповідальних антипольських елементів. По суті “втікачів” із Галичини Волошин висловив невдоволення і додав: “Я, як українець, не можу видавати їх польській поліції.”

       Чим же в дійсності займалися в польському консульстві в Севлюші? Щоб краще зрозуміти, треба з”ясувати відношення Польщі до Карпатської України. Воно з самого початку було ворожим. Це пояснюється тим, що спільний кордон давав можливість польським українцям легко перетинати його і вливатися у ряди Карпатської Січі. До речі, більшість керівних постів у цьому військовому угрупуванні займали вихідці з Галичини. Крім того полякам аж ніяк не був потрібний приклад української національно-визвольної боротьби для багаточисельних галицьких українців.

       Тому вони об”єднали зусилля з Угорщиною, щоб в кінцевому рахунку отримати спільний польсько-угорський кордон, що означало знищення Карпатської України і її приєднання до Угорщини. Цій меті була підпорядкована і дипломатична діяльність і велася робота у консульстві у Севлюші. Насамперед це стосується розвідувальної роботи, до якої було залучено значну кількість осіб. Це не є перебільшенням і засвідчується польськими документами.  Зокрема, розвідувальними функціями в краї займалися розвідувальний відділ при польському консульстві в Севлюші, що підпорядковувався східному реферату 2-го відділу польського Генштабу. Його головними інформаційними джерелами виступали польські агенти, заслані в Карпатську Січ під виглядом галицьких добровольців та перебіжчиків кордону, прихильники угорської влади з числа місцевого населення, деякі представники єврейської громади краю та римо-католицького духовенства. Окремо розвідувальні операції в Карпатській Україні проводили міністерство внутрішніх справ Польщі, корпус охорони прикордоння та частини Війська польського, що дислокувалися на чехословацькому кордоні.

       Польський уряд намітив план терористичної, диверсійної і пропагандистської діяльності в Закарпатті. Він був розроблений польськими консулами Мечиславом Халупчинським (Ужгород) і Пьотром Курницьким (Севлюш)  і узгоджений з представником польського Генштабу полковником Скрдліджевським в першій декаді 1939 року.

       Згідно цього плану диверсійні акції а Закарпатті повинні були вестися із двох центрів: Ужгорода (уже тоді включеного в склад Угорщини) і Пряшева (який залишився в Словаччині).

       На ці акції МЗС Польщі намітило виділяти 60 тисяч чехословацьких корун щомісячно. Що входило в цей план? Насамперед, створення в Карпатській Україні  конспіративних трійок, метою яких було би здійснення диверсій і терору (напади на приміщення державних закладів, казарм січовиків), проведення терористичних актів проти емігрантів з Галіції, інструкторів з Берліна. Координація і контроль за роботою “штабу” була покладена на П.Курницького. 22 лютого 1939 року він направив в МЗС Варшави об”ємне донесення “Про стан в Карпатській Україні” з яким МЗС познайомило 2-й відділ Генштабу і відділ безпеки МВС.

       Польща разом з Угорщиною одночасно закрила кордони з Карпатською Україною з метою її ізоляції і задушення. Був перерваний транспортний, телефонний і телеграфний зв”язки.

       Звичайно, такі дії Польщі не могли не викликати осуду зі сторони населення Карпатської України, чим можна було пояснити демарш біля консульства, про який йшлося на початку статті.

                                                                                                                                                                                                                                                        І.Біланчук