В Е Р Б О В Е Ц Ь

До 1946 року село називалося Вербивц. Розташоване за 15 км від райцентру і 1 км від залізничної станції Чорний Потік. Назва пішла від дерева верба, яка густо росла на заболоченій місцевості на березі невеличкої річки, яка називалася Верб -овець. Угорці трансформували її у Вербивц. Село мало багато власників. Одним із них був Петро, який помер, не залишивши спадкоємців, тому воно перейшло у власність короля. Потім , у 1251 році , подароване пейчському єпископу і королівському канцлеру Ахіллу Гунт-Пазманю.

У ХУ столітті серед власників появилася сім’я Вербивці, серед яких і одіозний Іштван Вербивці (за основу свого прізвища взяли назву села, а не навпаки). Він жорстоко поводився з кріпаками, а його піддані повстали і брали активну участь в селянських виступах 1514 року. Вербивці, прокуратор і типовий представник шляхти, не знав милосердя, склавши жорстокі закони. 18 жовтня 1514 року шляхта засіла в Пешті на сейм, який в історії назвали “ диким”. Керував ним Вербивці протягом 33 днів і схвалив підготовлену ним збірку угорських законів, названу “Тріпартіум”. Ці закони кинули підданих у рабство, відібрали від них останні права і практично закріпили їх вічними кріпаками. “Тріпартіум” мав юридичну силу в Угорщині до 1848 року, тобто протягом 350 років. В очах Аді Ендре Вербивці - представник ненависного угорського панства, який був ворогом прогресу.

Можливо, для сьогоднішніх жителів села буде цікаво, як в хронологічному порядку появляються прізвища, які і нині тут зустрічаються: 1470 рік – Густі, 1516 – Варга, 1522 – Кіш, 1565 – Борто, Деяк, Нодь, 1567 – Кадар, Котоно, Керекеш, Товт, Гегедюш, 1582 – Кийс, 1610 – Шіпош, Ботош, Кантор, 1632 – Форкош, 1636 – Шімон, 1637 – Болог, Бенедек, Модьор, 1665 – Годьмаш, 1715 – Поп.

В середині ХУІ століття в селі вже є церква і релігійна громада. Є документи з кінця ХУІІ століття, але надзвичайно мало щоб встановити реальну картину. З 1836 року ведеться церковна книга, але читати її можна лише з 1866 року.

У 1961 році церкву закрили. 5 лютого 1989 року її повернули реформатській громаді села. Церковний орган виготовлений в 1887 році Вароді Шандором. Є два дзвони – діаметр 70 см ( вага 250 кг - з 1926 року) і 80 см ( 350 кг - з 1932 року). Вилиті обидва майстром з Малих Геєвців Егрі Ференцом. На жаль, великий дзвін тріснув, так що зараз доводиться користуватися лише малим. Першим священиком, якого вдалося встановити, був Ладані Кароль (1862 –1882 рік). Зараз служить пастор Молнар Жолт.

Є в селі і греко-католицька громада, яку утворено в квітні 2003 року. Освячення наріжного каменя провів 21 вересня 2003 року єпископ Юрій Джуджар. Проект церкви розробив виноградівський архітектор Семен Гук. Із самого початку до повного завершення церкву збудував Андрій Максимович із помічником Василем Мадяром.

Фінансову допомогу на спорудження храму надало Мукачівське єпархіальне управління, римо-католицький єпископ Антал Майнек. Значними були пожертви угорських парафій з міст Пейч, Золоегерсейг, Фелшивора та з сусідніх сіл Матієва, Шаланок, Чорного Потоку. Упродовж 3–х років вербовецькі жінки щоденно годували робітників, зайнятих на будівництві церкви.24 червня 2007 року єпископ Мілан Шашік провів освячення церкви Перенесення мощів Блаженного священомученика Теодора Ромжі. Зараз духовним пастирем є отець Йосип Чирпак.Слід зазначити, що у храмі спільно з греко-католиками моляться і римо-католики. Кожну другу неділю місяця службу править римо-католицький священик. Вірники обох конфесій звикли до цього, знають канони кожної церкви і ніяких незручностей не відчувають.

Є в селі і “Зал Царства” свідків Єгови по вулиці Миру, який спорудили у 1997 році. Зараз координатором ради старійшин в селі є Барталош Петро.

Фийнєш Елек в 1851 році писав про Вербовець: “... угорське село, 3 римо- католики, 5 греко-католиків, 451 реформат, 12 євреїв з реформатською материнською церквою. Землі рівнинні і багаті, ліс красивий, який до того ж дає будівельні матеріали. Рід Вербивці, який тепер представлений лише жіночою лінією, походить звідси і однаково знаменитий із родами Уйгей і Зовардфі.”

Згідно перепису населення в 1921 році село займало площу 1320 га, мало 575 жителів, в т.ч. 286 чоловіків і 289 жінок, за національним складом у селі проживало 23 русини, 523 угорці, 26 євреїв, 2 інших та один іноземець. За віросповіданням: 7 римо-католиків, 43 греко-католики, 493 реформати, 32 іудеїв.

У 1944 році сталіністи інтернували з села 64-х чоловіків, з них загинуло в таборах – 41.

Зараз у селі проживає 1214 жителів. За радянських часів у Вербовці була центральна садиба колгоспу ім. Леніна. Сільськогосподарські угіддя складали 4912 га. Спеціалізація: зернові ( пшениця, ячмінь, кукурудза) і тютюн. Тваринництво – м’ясо-молочний напрям.

В селі є школа, музей, фельдшерсько-акушерський пункт. Населення, особливо молодь, працює, в основному, у Виноградові на “Джентермі”. Багато людей працевлаштовані за кордоном. Ті, що залишилися, в основному займаються вирощуванням ранньої городини та тваринництвом. Основні культури – огірки, помідори, полуниця. Значна частина людей здає свої паї в оренду.

Село характеризується збереженням віками набутих традицій з самодостатніми працьовитими людьми, які живуть в гарно облаштованому населеному пункті.

                                                                                                                                                                           Іван Біланчук, Нариси історії населених пунктів Виноградівського району.

Джерело: Голос Карпат