Велика Копаня 

Село розташоване на Притисянській рівнині за 12 км на схід від районного центру і за 4 км від найближчої залізничної станції Велика Копаня на лінії Королево – Хуст.

Історія нашого краю – це історія боротьби людини перш за все з безкрайніми непрохідними лісами. Поселенці, обравши якийсь шматок лісу, придатний для сільськогосподарського виробництва, вирубували дерева. Вирубана площа звалася “пасіка”. Висушені стовбури ділової деревини звозилися на обійстя, а решту спалювали. Очищена від лісу і випалена площа звалася “спаль”, “згарь”, “погарь”. Вона перекопувалася, очищалася від пеньків та коріння і ставала придатною для сільськогосподарського використання і вже називалася “копань”, “копанина”. Звідси і беруть назву Велика і Мала Копаня.

Перша згадка про село в 1430 році. Найдавнішу з відомих церков збудовано в 1740 році. Другу дерев’яну Миколаївську церкву споруджено в 1660 році. ЇЇ в 1857 році продано у Холмовець за 255 золотих. Натомість у 1851-1853 роках споруджено муровану церкву. Посвятили її св. Миколаю. Біля церкви стоїть хрест, встановлений у 1911 році заробітчанами, які працювали в Америці. Недавно церкву пересвятили на Святотроїцьку, а в 1992 році її зареєстрували як православну. Священик о. Юрій Сливка.

Греко-католицька громада молилася в приміщенні колишнього будинку священнослужителя, а з недавніх пір богослужіння відбуваються в недобудованій церкві. Ділянку для спорудження церкви, хрест і наріжний камінь освятив владика Мілан Шашік 30 травня 2008 року. Зараз богослужіння проводить о. Василь Бич. Церква присвячена Перенесенню мощів св. Миколая. Першим греко-католицьким священиком, про якого є відомості, був Гелета Орбан в 1690 році. Останній греко-католицький парох до заборони конфесії – о. Степан Бендас, який прийшов у село в 1941 році, був ув’язнений в радянських концтаборах з 1949 по 1956 рік. Щоденник священика, написаний в ГУЛАЗі, виданий в 2008 році українською мовою під назвою “П’ять років за колючим дротом”. Але він відомий, ще й своєю історіографічною діяльністю. Його дуже влучно оцінив один з дослідників : “... без його сумлінної роботи по збиранню матеріалів, історія Закарпаття та Мукачівської греко-католицької єпархії була би набагато біднішою, без його взірцевого життя, особистості, яка не знала компромісів, біднішою була би всесвітня Церква.”

Згідно перепису 1921 року В.Копаня займала 1522 га, в ній був 501 будинок, 2264 жителів, в т.ч. 1105 чоловіків та 1159 жінок, за національністю 9 чехів, 1959 русинів, 21 угорець, 271 єврей, 4 іноземці. За віросповіданням вони розподілялися так: 19 римо-католиків, 1958 греко-католиків, 4 реформати, 273 іудеї, 10 – інших конфесій. Зараз в селі проживає 3451 чоловік.

У березні – квітні 1919 року в селі існувала Радянська влада. Під час захоплення В. Копані боярською Румунією ( в квітні 1919 року) окупанти розстріляли червоноармійця А.Антолика та селянина І.Фурика. В роки окупації хортистською Угорщиною більше 550 жителів села були кинуті в тюрми, 360 – відправлено на каторжні роботи, багато з них загинули або пропали безвісти.

Після визволення В. Копані (24 жовтня 1944 року) 51 місцевого жителя мобілізували в Радянську армію, 20-х за мужність і відвагу нагороджено орденами і медалями СРСР, 22 – загинули. В селі їм відкрито монумент та меморіальна дошка на честь загиблих січових стрільців на Красному Полі.

У Великій Копані була центральна садиба радгоспу “Комунар”, за яким було закріплено 1441 га сільгоспугідь. Найбільш розвиненим було тваринництво і садівництво. Село має середню школу, амбулаторію, дитячий садок, будинок культури. Вважається селом близнюків, яких тут налічується 60 пар.

Завдяки своєму розташуванню посередині між Виноградовим і Хустом – багато сельчан працюють у вищезгаданих містах. Але це не знімає повністю проблеми працевлаштування, тому багато людей шукають роботу за кордоном.

Тут досить успішно працює приватне підприємство “Копанські джерела”, яке займається пошивом різноманітної продукції.

Традиційно склалося так, що у В.Копані завжди любили і культивували спорт. Особливих успіхів вони домоглися у волейболі, а останнім часом, завдяки ентузіазму і фінансовій підтримці Кадара В.В., сільського голови Пилипа В.І. , Чонки М.І. та Фурика М.М., у футболі домоглися значних результатів.

Серед учених села - Бора Василь Михайлович, кандидат медичних наук, колишній декан медичного факультету УжНУ. Недооцінений нами виходець із села - Федір Федорович Дубровка, радіофізик світового визнання, професор Київського політехнічного інституту.

                                                                                                                                                                                                      Іван Біланчук

Джерело: Голос Карпат