До 1946 року Тісокерестур, знаходиться за 15км від Виноградова і 5км від залізничної станції Вилок, на дорозі, прилеглої до автотраси Ужгород-Рахів. Угорська назва села Тісокерестур пояснюється тим, що сільську церкву посвятили в честь Святого Хреста. Перша частина слова Тісо викликана, швидше за все, близькістю до Тиси. Можливо, один із рукавів цієї ріки колись протікав через село. Українська назва села - невдалий, некоректний переклад з угорської, що спотворив суть назви населеного пункту.

Керестур вперше згадується в історичних документах в 1260 році, як сусіднє поселення Чорного Потока. Керестур був осередком величезних землеволодінь на самому заході комітату Угочі, але, в той же час, був ближчим до інтересів Березького комітату. Уйгеї, володіння яких буквально оточували Керестур, в 1421 році розпочали судовий позов проти нього і через століття заволоділи Керестуром. В ході подальшого розвитку в Керестурі, як і у всіх інших селах Уйгеїв, знайшли домівку багато дрібнопомісних дворян, хоч поміщицького помістя в селі так і не було побудовано.

Згідно опису Елека Фийняша: «Керестур – угорське село близько до Тиси; 14 римо-католиків, 47 греко-католиків, 468 реформатів, 10 євреїв. Землі добрі та врожайні, луки можуть коситися двічі, лісу мало.»

В 1870 році пожежа нанесла селу страшенної шкоди, в т.ч. і церкві. В період реформації жителі села добровільно перейшли до реформатського віросповідання. Як уже зазначалося, під час пожежі церква повністю вигоріла, залишилися лише стіни, звичайно, її довелося відновлювати. В 1914 році на церкві добудували вежу, тоді ж були відлиті і дзвони. В 1927 році старший Онтол Комловші придбав так званий «малий дзвін».

В ХХ столітті в селі служили такі пастори: Деяк Мігай до 1922 року, Чок Йожеф (1922-1939), доктор Шаркань Лойош ( пів року), Фургон Пал (1939-1942), Орговані Дєрдь (1942-1946), Сабо Бейло (1946-1956), Чок Йожеф (1956-1967), Сабо Елемир ( два місяці), Горкої Борно (1967-1973), Лойош Мігай (1973-1998), Тегзе Лорант з 1998 року. Тепер тут служить пастор Йосип Шіпош.

Після легалізації греко-католицької церкви в Україні в Перехресті зареєстрували її громаду. Молилися греко-католики в школі та клубі. Їм виділили землю для будівництва церкви. 3 травня 2009 року хрест та камінь під спорудження церкви Жінок Мироносиць освятив єпископ Мілан Шашік. Закінчену будівництвом церкву освячено в 2014 році.

У березні-квітні 1919 року в селі існувала радянська влада. Перед чехословаками село зазнало румунської окупації терміном трохи більше року. Потрібно зазначити, що при чехословацькому пануванні, згідно адміністративно-територіального поділу, Керестур входив до складу Березького округу.

Згідно перепису населення в 1921 році, в селі налічувалося 97 будинків, в яких проживало 491 чоловік, в т.ч. 253 мужчини і 238 жінок. За національністю 1 русин, 485 угорців, 5 євреїв. За віросповіданням 41 римо-католик, 55 греко-католиків, 380 реформатів і 5 іудеїв. В селі була Ленкесова чарда, хутір Нодь Ідої та колодязь на Чорді. В цей період в селі діяла державна сільська школа.

На фронтах Другої світової війни 26 чоловіків із села загинули, а після визволення села в жовтні 1944 року до сталінських таборів було кинуто 56 чоловіків, із яких 12 не повернулося додому.

Колективізація проходила важко, бо селяни , особливо заможні, не хотіли йти в колгосп, але потім, під тиском обставин, змирилися. В Перехресті розміщувалася центральна садиба колгоспу «Прогрес». З часом колгосп набув розвитку, в основному, за рахунок того, що люди в той період були працьовиті та чесні, виховані на основах християнської моралі.

За колгоспом було закріплено 2554га сільськогосподарських угідь, в т.ч. 1864га орної землі. Вирощували зернові: пшеницю, жито, кукурудзу. Тваринництво було м’ясомолочного напряму. Мав певну ділянку землі в селі і радгосп «Виноградівський», на якій вирощували полуницю, а згодом і інші культури.

Інтенсивно розвивалися підсобні промисли. Діяли столярний і консервний цехи та цегельний завод. Асортимент столярних виробів був дуже широкий: вікна, двері, паркет, будівельна деревина, сувеніри, в т.ч. і з рогів корів, деталі дубових сходів, тощо. Налагоджені зв’язки зі східними регіонами України забезпечували постійний збут. Особливою популярністю користувалися столярні вироби на новобудовах Нікополя, Дніпродзержинська.

На жаль, з розпадом Союзу, це все втрачено, залишилася лише столярна майстерня з пилорамою у Вилоці, яка була видана у вигляді паю, її власник Гоздок виявився кмітливим господарем.

Зараз в селі проживає 939 чоловік. Перехрестянці виживають, як і всі люди в нашому районі. Більшість працездатних чоловіків, а тепер уже і жінок, виїжджають на заробітки за кордон. Решта працює вдома на присадибних ділянках і паях, вирощують ранню городину: огірки, помідори, перець, капусту, а на паях - переважно молоду картоплю, пшеницю, овес.

Уродженцем села був Борбей Балаж – улюблений полковник Ракоці Ференца ІІ. Свій чин заслужив у битві під Тисобечом, проявивши надзвичайну доблесть і військову кмітливість. Його героїчні вчинки описав Йокаї Мор у своєму відомому романі «Люблячи до ешафоту».

                                                                                                                                                  Іван Біланчук, Історія населених пунктів Виноградівщини.

Джерело: Голос Карпат