Теково

У 1921 році в Текові проживало 1048 мешканців, з яких були 2 чехословаки, 477 русинів, 492 угорці, 72 євреї.

До 1946 року Текегазо. Село на лівому березі Тиси між Королевом і Сасовом, на віддалі 6км від районного центру, має залізничну станцію. З Виноградовом його зв’язує автомобільно-пішохідний міст через Тису. В староугорській мові Теке означало власне ім’я. Ймовірно, так звали одного з перших власників будинку, навколо якого пізніше виросло поселення, назване Текегазо, яке на українську мову перекладається як хата, будинок, дім Теке.

Цікавим є походження імені Теке. За основу може бути прийнята в турецькій мові «текеу» - козел, або, навіть, в старотурецькій мові – «теко шокол» - людина з рідкими бородою і вусами. Теково – це переклад на українську мову не дослівний, але більш прийнятний до села, ніж до якогось окремого будинку.

Спочатку село було на правому березі Тиси. В 1640-х роках велика повінь опустошила поселення. Побудовану там церкву розібрали і, як говорять народні перекази, на 109-ти парах волів котками перевезли на лівий берег, на який переселився і народ. Так із цієї місцевості стало село.

У другій половині ХІІІ століття йшла вперта боротьба за Текегазу між сім’ями Гетені і Текегазі. Половина села в той час було вже у володінні роду Гетені. В 1372 році надор (вища судова особа в тодішній Угорщині) після довгих судових суперечок і другу половину села присудив їм. Сім’я дрібних шляхтичів Гетені не довгий час змогла утримати Текегазу у своїх руках, особливо з погляду на те, що знаходилося воно посередині Нялабського володіння і представляло ще більшу цінність через стратегічне розташування на Тисі.

Володарі, зухвалі і нахраписті воєводи Драг і Янош, через декілька десятиліть отримали його. В 1405 році, коли Нялабське володіння передавалося новому володарю Пийтеру Перені, Текегазо було в акті прийому-передачі. Надалі воно не підпорядковувалося нікому іншому. В 1717 році під час татарської навали село втратило 4-х простолюдинів, але житло було суттєво зруйноване.

У 1851 році Елек Фийнєш писав: 

«Текегазо угорсько-руське село в Угочанському комітаті біля Тиси; 5 римо-католиків, 300 греко-католиків, 256 реформатів, 10 євреїв з реформатською і греко-католицькою материнськими церквами. Розсипчасті землі надзвичайно врожайні, але страждають від повеней. Фруктові дерева приносять хороші врожаї, особливо багато горіхів. Належить Нялабському маєтку».

У березні-квітні 1919 року в селі була встановлена радянська влада.

Згідно перепису 1921 року в Текові було 214 будинків, в яких проживало 1048 мешканців, вт.ч 546 чоловіків та 542 жінки. За національністю 2 чехословаки, 477 русинів, 492 угорці, 72 євреї. За віросповіданням 44 римо-католики, 497 греко-католиків, 433 реформати, 74 іудеї.

Є в селі урочища: Старе Село, Нілош, Модьормезив, біля Чоби.

В 1925 році за ініціативою Ю.М.Уйфалоші і С.І. Попа створена сільська організація компартії Чехословаччини. Під час окупації села гортіївською Угорщиною тут діяла група підпільників, очолювана Ю.М. Уйфалоші. Деякий час тут переховувався Ф.Патакі, якого місцеві комуністи забезпечили відповідними документами для його перебування в Будапешті. 6 квітня 1944 року підпільників вислідили і заарештували. 17 червня після жорстоких тортур на околиці Текегази в присутності примусово зібраного населення окупанти розстріляли Уйфолуші Юлія Михайловича, 1900 р.н., Уйфолуші Юлія Юлійовича, 1923 р.н., Панька Михайла Івановича, 1911 р.н., Параску Антона Юрійовича, 1907 р.н., Вайса Менделя Мойсейовича, 1903 р.н.

Крім того, партизани-підпільники Дудаш Степан Павлович, 1905 р.н., загинув у концентраційному таборі в Німеччині, Дубровка Михайло Юрійович, 1908 р.н., загинув у Дахау, Січ Юрій Васильович, 1894 р.н., загинув у Дахау.

Особливо славну історію має реформатська громада села. В 1667 році розпочали будівництво кам’яної мурованої церкви на 400 місць, навіть не здогадуючись скільки лихих годин чекає на неї в радянські часи. 14 січня 1962 року храм закрили. Директор школи хотів використати його під спортзал. Вірники просто не віддали йому ключів.

В громади не було пастора протягом 22-х років, але вірники щонеділі збиралися в храмі молитися і співати хвалу Богу. Їх кожного разу штрафували на 50 карбованців, а в той час це були немалі гроші. Але це не зупинило вірників. Диригували співом Андрій Олаг і Йосип Ковчі. Чоловіки більше боялися, тому дзвонили, закликаючи до богослужінь, жінки. Багато людей, взагалі, боялися відвідувати церкву, тому йшли в Королево або Гудю.

В 1983 році церкву повністю забрали від громади, винесли і поламали, спалили все церковне дерев’яне начиння, зробивши в ній ритуальний похоронний зал. Правда, звідти похоронили лише двох одиноких людей, які не мали нікого з рідні. Вірники інших конфесій також саботували використання церкви, як намітила влада. Члени громади ходили молитися в навколишні села.

В липні 1989 року церкву повернули громаді. Люди з ентузіазмом взялися за відновлення храму. Все було готове в рекордні строки і вже 6 серпня 1989 року церкву знову освятили. А вже 6 листопада 1998 року Тиса вийшла з берегів і через лічені хвилини затопила село і церкву в тому числі. Вода в ній піднялася майже на півметра. Люди, незважаючи на біду вдома, кинулися рятувати храм. Вдалося винести престол, гармонію, орган, передні ряди сидінь. Зразу після повені підняли рівень підлоги на 30см, стіни перебілили, вкрили ламберією. Покрівлю практично всю перекрили, поміняли і деякі балки. Служить тут тепер пастор Бейла Пелешкей.

Не менш славна історія і греко-католицької громади. Першим священиком, який служив в селі і якого вдалося встановити, був e 1668 році Плав’янський Степан. В 1751 році за пароха Михайла Остапа згадують дерев’яну церкву св. архангела Михайла з одним дзвоном, вкриту соломою, в поганому стані, забезпечену так-сяк образами, крім великого вівтаря.

У 1775 році будують нову дерев’яну церкву «із найсильніших дерев’яних брусів», вежа якої не була добудована. Ця церква стояла до спорудження мурованого храму. Ще в 1797 році державна комісія вирішила, що в Текегазі треба збудувати цегляну церкву, а дерев’яну перенести в Гудю. Це було реалізовано лише в 1870 році.

У 1893 році з цісарської скарбниці виділили 100 форинтів на ремонт церкви, проведений зусиллями священика Андрія Медвецького. На західній фресці склепіння зберігся напис угорською: « Малював Юлій Адам 1917». В 1941-49-х роках обслуговував громаду о. Стефан Фесторі, який 1 квітня 1949 року возз’єднався з російським православ’ям.

Після легалізації греко-католицької церкви в 1991 році в селі була зареєстрована громада цієї конфесії, яка сподівалася повернути собі церкву. Але більшість вірників в селі залишилися в лоні православної церкви, тому їхні надії були марними.

Греко-католики в цей час пережили різні періоди: спочатку молилися біля хреста на дворі церкви, потім біля вхідних дверей в храм, ще пізніше перед іконостасом, бо царські ворота деякий час закривали на замок. Нарешті вдалося домовитися на почергові богослужіння в храмі. В кінці кінців вирішили будувати свою церкву.

Роботи розпочали 2 жовтня 2012 року, а 12 липня 2015 року вже молилися в своєму храмі. Як вдалося в цей нелегкий час так оперативно спорудити красиву, ошатну церкву? Велику роль відіграв о. Іван Шетеля, який з куратором Павлом Івановичем Талабірою взяли на себе всю повноту координації робіт з матеріально-технічного забезпечення і ведення будівництва. Одним із головних питань залишалось фінансування. Його в цей нелегкий період вдалося вирішити за допомогою благодійників.

Так, брати Жупани повністю профінансували будівництво фундаменту. Завдяки пожертвуванням коштів в значних розмірах сім’ями Івана Дудаша та Василя Монди, вдалося звести стіни. Надала кошти і благодійна організація з Німеччини. Жертвували жителі Текова і навколишніх сіл.

Дуже оригінальною, а головне, ефективною виявилася ідея Юрія Тесличка, який раніше жив у Підвиноградові і вже мав певний досвід – заробляти гроші на храм колядуванням. Була створена група із шести колядників, яка спочатку їздила по Текову і навколишніх селах, а потім і в сусідніх районах. Минулого і цього року розширили географію колядування в греко-католицьких громадах Будапешта, Братіслави і Відня, де мали великий успіх і, звичайно, зібрали немалі кошти.

Іконостас церкві подарувала греко-католицька громада Успенської церкви з Виноградова (настоятель о. Мирослав Сипко). У своєму храмі вони встановили новий іконостас, а колишній, який їм у свій час подарували із США, передали в Теково. Цим самим о. Мирослав, який був парохом Теківської церкви, віддав шану своїм вірникам, у яких ще багато проблем – потрібно зробити зовнішню штукатурку, пофарбувати церкву, придбати дзвони, змонтувати опалення .

Найбільшою громадою села є православна, яка з 1949 року молиться в колишньому греко-католицькому храмі святих апостолів Петра і Павла. Як і реформатська церква, православний храм також постраждав від повеней в 1998 і 2001 роках. Довелося збивати штукатурку, заново відновлюючи її, а також встановлювати дерев’яні панелі. Але вологість і тепер проявляється, особливо під час дощів. Місцями в храмі з’явилися тріщини, звичайно, незагрозливі, але з ними потрібно рахуватися. В цілому спостерігається незначне просідання будови церкви після двох повеней. З 2004 року опікується православною громадою о. Сергій Русинко. А куратором є Іван Келемен.

У Другій світовій війні загинуло 7 теківчан, які воювали в рядах угорської армії. 27 жовтня 1944 року режим змінився на сталінський, 13 місцевих жителів було «добровільно мобілізовано» в ряди Червоної Армії, 6 із них загинуло. Восени 1944 року в концентраційні табори забрали 62 чоловіків, в основному угорців, 19 не повернулися додому.

У Текові була бригада колгоспу «Україна» (центральна садиба в селі Сасово). Вирощували зернові ( в основному пшеницю і кукурудзу), технічні (переважно тютюн) культури, кормовий буряк. Тваринництво - м’ясного напрямку.

Колгоспне життя в Текові мало свою особливість. Коли в кінці 1980-х років намітився загальний спад в СРСР, Іван Богаш організував орендний колектив на базі відділення у Текові і Гуді. Але потрібно керівництво колгоспу «Україна» всіляко заважало роботі колективу орендарів. Тому 8 серпня 1990 року колгосп «Україна» розділився на два господарства – в Сасові та Текові і Гуді (тут навіть провели референдум).

Розподіл відбувся за принципом: « На тобі небоже, що мені не гоже». Це, а також економічна ситуація, не дали можливості розгорнутися молодому ініціативному голові колгоспу «Нива». Занепадали, навіть, міцні господарства, а не те що новостворене. Але, незважаючи на всі труднощі і перешкоди, стартувала сільгоспартіль обнадійливо.

Ще одною особливістю Текова є те, що воно постраждало від двох великих паводків 1998 і 2001 років. Були відбудовані більше 200-х осель, зруйнованих водою. Справжньою окрасою села стали дитсадочок та дев’ятирічна школа і фельдшерсько-акушерський пункт, які, згідно рішення уряду, були побудовані за кошти Донецької області. Сім’ям залізничників, які втратили житло, нові будинки, дуже добротні і красиві, спорудили будівельники Південної залізниці.

Дуже болючим питанням є поганий стан доріг у селі. Традиційно склалося так, що основним постачальником робочої сили для меблевої фабрики постійно були теківчани. Багато з них працювали на Виноградівських взуттєвій та швейній фабриках, у Королеві на залізниці. Тепер меблева фабрика не функціонує, довозять людей у Виноградово, особливо високо ціняться швачки.

Більше 200-х чоловік виїжджають на заробітки за межі області, понад 100 – за кордон. Інші мешканці села живуть за рахунок ведення особистого селянського господарства. Вирощують ранню городину, в основному помідори і огірки. Розводять домашню птицю та худобу, правда, спостерігається тенденція до зменшення кількості корів і коней.

Дозволяє вижити і заняття народними промислами, рукоділлям. У селі багато вишивальниць, які у зимовий час відтворюють красу природи і лики святих. Найкращими вишивальницями зарекомендували себе Емма Дудаш, Марія Жупан, Ганна Озоганич, Ганна Кочерган, Ганна Криванич, Ганна Шуба.

Донедавна майже у кожній хаті стояли кросна – жінки ткали покрівці (доріжки). Є й такі, що в’яжуть спицями та крючком. Молодь облюбувала виготовлення виробів із бісеру.

Найбільш поширені прізвища у Текові: Параска, Панько, Ковчі, Гейруш, Олаг, Попович.

Незважаючи на труднощі, люди в Текові не звикли скаржитися, власною працею дбають про добробут, хати приведені в порядок, на кожному дворі є колодязь або помпа (ручний насос), розводять багато квітів.

Тим, хто хоче більш детально знати про село, пропонуємо книжку «Теково – село на берегах Тиси», яка, орієнтовно, вийде з друку на початку липня.

                                                                                                                                            Іван Біланчук, Нариси історії населених пунктів Виноградівського району.

Джерело: Голос Карпат