Форголань.

Перейменування населеного пункту Форголань на Дівичне проведено Указом Президії Верховної Ради УРСР від 26 червня 1946 року. Стару назву селу повернули в 1995 році. Село підпорядковане Пийтерфолвівській сільській раді, розташоване за 30км від Виноградова та 12км від залізничної станції Вилок.

Вперше в 1300 році зустрічаємося із Домокошом - сином Форголана, який разом із іншими дворянами виступав з протестом проти відчуження від дворянських двох немешських поселень: Шашвара і Бонни. Згідно версії Іштвана Сабо, назва села пішла від прізвища Форголан (Фургулан), який був одним із фламандських колоністів - госпітів, пізніше став угорським дворянином.

Для мешканців села і околиць було незрозумілим походження назви села. Тому вони придумали декілька красивих історій. Зокрема, згідно однієї, село отримало назву від дівчини, яку, за тільки їй властиву манеру повертатися, назвали «Forgolany».

Інша версія така. На тому місці, де тепер село, текла колись Тиса, була глибока вода з багатьма водовертями. Там жив один мисливець, який мав красуню доньку. Одного разу вона хотіла набрати води з Тиси, нахилилася з відрами, щоб зачерпнути води, послизнулася і впала в річку. Хвиля підхопила її і потягла у водяну крутіль.

Дівчина почала кричати, звати на допомогу. Її почув хлопець, що був недалеко. Підбіг до річки, побачив дівчину у водовороті, голосно закричав по- мадярськи: «Форог о лань! Форог о лань!». Мовляв, дівчина крутиться. Врятувати її не вдалося. З часом Тиса зміліла, змінила русло, там де були водокруті, стало сухо. Пізніше на цьому місці виросло село. Люди пам’ятали цей випадок з дівчиною і на її честь село назвали Форголань.

Село дало багато знаменитих сімей. Так, в ХІУ столітті це Форголаньфолві, в ХУ – Балінт, Бене, Форголані, Кеке, Мартон, Нодь, Сокалош, Салош, Сивке, Тормо, Освальд; в ХУІ столітті – Чотої, Доболезі, Дьєрдь, Колловш, Кіраль, Горват.

Читачам, можливо, буде цікаво дізнатися, хто володів селом. Так, в 1567 році Берецк Форкош мав півпорти (половину наділу) Форголані , Деметер мав одного слугу. В 1672 році землевласниками були Чотов Гергей, Нодь Ференц. В 1754-1755 роки – Бенце Йожеф, Бенце Дьєрдь, Гогоро Пал, брати Ковачі – Йожеф, Дьєрдь і Ласлов, Немешані Ференц, Шупан Іштван, Сейкель Мігаль, Тушо Пал. В 1775 році Гогоро Пал мав двох желярів і одного желяра без житла. Ком’яті Жигмонд та Ком’яті Йозеф мали по одному желяру, Ковач Ласлов також одного желяра, Ошват Йожеф – трьох желярів, вдова Тушо Пала та Вінце Дьєрдь - по одному желяру.

Під час татарської навали в 1717 році з села взяли в полон 44 немешів та 38 простолюдинів. Вдалося повернутися 30 немешам та 3 селянам. Село стало відомим під час визвольної війни Ференца Ракоці ІІ. Тут загін лабанців зазнав нищівної поразки.

В 1851 році Фийнєш Елек повідомляв:

«Форголань - угорське село в Берег-Угочанському комітаті; 12 римо-католиків, 98 греко-католиків, 540 реформатів з материнською церквою. Землі розсипчасті, чорні і дуже врожайні, луки можна косити двічі, має дубовий ліс.»

Про школу відомо, що в 1880-1881 навчальному році в ній було 49 дітей. Як описує в своїх спогадах Оцил Ласлов, перший шкільний інспектор Угочанщини, навчання велося в страхітливих умовах: мале, низьке приміщення, в якому під час уроків собака ганявся за кішкою.

В 1891 році церковна реформатська громада збудувала нову школу (53 кв.м). Класна кімната завдовжки 7,5м, завширшки 7м та заввишки 3м. Першим вчителем був Лойош Імре (1880-1881), відповідного диплому не мав, але був порядним викладачем.

Під час чехословацької доби в 1925 році діє угорська школа (вчитель Фовріш Йосип), в 1935 році вчителем працює Шкултеті Андор. В 1939-1944-х роках реформатська народна школа, в якій вчителює Оссоні Йожефний (дівоче прізвище Корош Ленке).

Згідно протоколів форголанської реформатської громади, в 1736 році в селі було 340 душ в материнській церкві. Церква, на 450 сидячих місць, ймовірно, була збудована між 1780-м і 1800-м роками. Навколо церкви вже втой час був парк. Стара церква, на жаль, в 1844 році згоріла, а в 1854 вже була побудована нова. Ремонти і покращення були здійснені в 1907, 1927 і 1979-х роках, навколо церкви встановили металеву огорожу. Останні роботи здійснювалися під керівництвом голови громади Ференца Семака та Імре Бечке.

В церкві форголанської реформатської громади є два дзвони, восьмирегістровий орган і один електроорган. Обслуговує громаду пастор Карло Етвеш.

Греко-католицька громада стала материнською в 2006 році. Згідно церковних записів, її згадують вперше в 1792 році. З того часу і до заборони греко-католицької церкви була філією громади Ботара.

В 1792 році в Форголані жило 72 греко-католики, в 1806 – 108, в 1847 – 171, в 1915 – 92. Це число зменшилося ще на 40 осіб під час заборони церкви в 1949 році. В 1990-х роках знову організована і зміцнена громада до 1999 року була філією Нового Села, до 2003 року – Чепи, до 2006 року – Тисобикеня. В цьому році вона стала самостійною громадою, до якої приєднали фертешолмашських і великопаладських греко-католиків.

Незважаючи на утиски влади після 1944 року, кількість вірників та їх відданість церкві зростала, завдяки цьому в Форголані зараз живе 185 греко-католиків. Громаді належить стародавня дзвіниця. Відновлену громаду було зареєстровано в 1993 році, а вже в 1995 році розпочато спорудження мурованої церкви.

В 1999 році невелику базилічну церкву з високою вежею добудували і вкрили бляхою. Надалі провели роботи всередині церви. Повністю завершену споруду освятив на честь Різдва св. Івана Хрестителя єпископ Мілан Шашік 24 червня 2003 року. Спочатку громаду обслуговував о. Степан Орос, потім – о. Віктор Сюч, о. Міклош Горонгозов, за якого проведені головні будівельні роботи. Наступником був о. Йосип Черпак, а з 2007 року по 2011 рік в селі служив Олександр Бокончош. Тепер громаду обслуговує о. Отілло Гойдош.

Під час перепису населення в 1921 році в Форголані в 130 будинках проживало 681 мешканець, в т.ч. 325 чоловіків та 356 жінок. За національністю було 8 чехів, 36 русинів, 603 угорці, 16 євреїв. За віросповіданням - 31 римо-католик, 111 греко-католиків, 519 реформатів, 16 іудеїв.

В листопаді 1938 року, після першого Віденського арбітражу, Форголань приєднано до Угорщини. Вдалося знайти достовірну інформацію про село, біровом (головою) якого був призначений Ковач Лойош, реформаторським священиком служив Оссоні Іштван, директором школи – Ямніцкі Йожеф.

Всього землевласників нараховувалося 38 чоловік. Найбільша кількість землі була у сімей Бікі, Сабов, Тушо. А от ремісниками були теслярі Борбей Онтол, Кінчеш Янош, Орос Шандор; швець - Семак Лойош, коваль - Нодь Альберт, кравець - Кінчеш Гейза, власник млина - Товт Шандор. Крамарі – Молнар Бейла, Шварц Мартон, Вінце Шандор, корчмарі Вайс Кароль, Вінце Шандор.

Після зміни режиму в 1944 році із села вивезли в радянські табори 64-х чоловіків, 23 загинули в ГУЛАГах. В 1948 році за надуманими звинуваченнями засудили на сім років душпастиря реформатської громади Оссоні Іштвана. Помер в 1992 році в Талліні, там і похований.

Село і його жителі входили до складу колгоспу «Прикордонник», мали свої досягнення і здобутки. Для громади притаманною була осілість, всі мали роботу у відомому колгоспі і були задоволені рівнем життя, майже не було заробітчан.

В наш час, як і в інших навколишніх селах, люди виживають у Форголані в основному, за рахунок закордонних заробітчан. Домашні бюджети сельчан формуються і за рахунок господарювання на присадибних ділянках, паях, вирощування птиці і худоби, як для власних потреб так і на продаж. В цілому село привабливе і доглянуте, зберігає традиції, тут живуть самодостатні люди.

                                                                                                                                                 Іван Біланчук, Нариси історії населених пунктів Виноградівського району

Джерело: Голос Карпат