До 1946 року Фекетепоток. Село підпорядковане Вербовецькій сільській раді. На сьогоднішній день село практично злилося з Вербовцем.

Чорний Потік знаходиться на відстані 16км від Виноградова, розташований між Шаланками та Вербовцем, є залізнична станція вузькоколійки на лінії Виноградово-Хмільник.

Походження назви на угорській мові пояснюється так: перша частина слова фекете означає чорний, друга частина поток – струмок, потічок, течія води у природі. Ці два об’єднані поняття і дали назву селу.

За усними переказами, вуглярі шукали таке місце для випалювання вугілля, аби і ліс добрий, і вода близько. Там, де тепер село – давно був ліс. На роки було з чого вугілля випалювати. А від вугілля вода у потоці, який протікав через ліс, була чорною, і назвали потік Чорним. Вуглярі на зрубах біля потоку стали будувати собі хижі – помалу виникло село. Назвали його Чорним Потоком.

Першими жителями села були Нірі, Йоно, Потокі. Їх імена носять окремі частини села і тепер. І зараз через село звивається потічок, який часто висихає, оголюючи і показуючи своє чорне дно, хоч вугілля вже давно не випалюють. Українська назва села є дзеркальним перекладом з угорської мови.

Деякі історики, в тому числі Ботлік Йожеф і Дупко Дєрдь, вказують, що в древні часи околиці села зайняло плем’я вождя Тугутума, а один його рід, а саме Форкоша Ігманда, утворив тут хутір. Під час татаро-монгольської навали в 1241-1242-х роках поселення було повністю спустошене.

Вперше в історичних документах село згадується в 1260 році. Зустрічаємося з його назвою, коли король Іштван У передав село у власність сину Тібо – Мікловшу з роду Гуткеледів. Його межі в той час ще, як це можна встановити з описів кордонів 1295 року, були значно більшими і займали всю північно-західну частину Угочанщини аж до самих березьких кордонів. На цій величезній території в ХІУ-ХУ століттях утворилися нові громади: в долині Боржави - найбільше село – Шаланки, а у східній частині – Ком’яти і Мала Чингава.

Землевласники в 1567 році Імре Кун, Міклош і вдова Яношней Кун мали чотири цілі кріпацькі наділи та 6 желярських, Кун Ласло – 4 цілі кріпацькі наділи та 8 желярських. В 1775 році вже є 14 власників, серед яких – найбільші сім’ї Будаї, Уйгеї.

Під час турецької навали в 1717 році село постраждало відносно менше за інші – було взято в полон 3-х чоловік, всі вони повернулися додому.

В 1851 році Фийнєш Елек повідомляє:

«Поток (Фекете-) угорське село в Берег-Угочанському комітаті, 419 реформатів, 6 греко-католиків з реформатською материнською церквою. Землі тверді, глевкі, але родючі. Мають спільний ліс, дуже великий з щедрим урожаєм жолудів».

Під час реформації село приєдналося до реформатської віри. Стара церква була побудована приблизно в 1670 році. Теперішня церква побудована в 1848 році, має 300 місць. Непридатні тепер для вживання, два дзвони виготовив майстер Егрі Ференц із Малих Геєвців. Куплена в 1930 році фісгармонія не функціонує, богослужіння проводять під акомпонемент електрооргану.

Останній великий ремонт був зроблений в 1997 році. У власності громади є стара споруда школи з 1800-х років. Зараз у ній знаходиться приміщення для проведення навчання основ релігії та Біблії. В ХХ столітті в церкві служили душпастирі: Корокної Іштван, Боднар Ласло, Сюк Шандор, Бочі Дюла, Ореймус Янош, Сабо Елемир, Горкої Борно, Гомокі Габор. Зараз громаду обслуговує пастор Гомокі Павло.

Є в селі і невелика кількість греко-католиків. Громаду, спільно з вербовецькою, зареєстровано в державних і церковних органах в 2002 році. Але в перший раз греко-католицькі громади Вербовця і Чорного Потока були зареєстровані ще в 1816 році, коли обидві общини входили як філії до складу Шаланок. У Вербовці в той час було три, а в Чорному Потоці – сім греко-католиків. В 1833-1847 роках обидві громади фігурують як філіали Егреша.

Перед забороною греко-католицької церкви, під час останнього перепису, в Чорному Потоці було 24, а у Вербівці – 80 вірників громади. Зараз в Чорному Потоці і Вербовці 180 вірників визнають себе греко-католиками. Моляться всі вони у новозбудованому у Вербовці у 2008 році храмі Перенесення Мощей Теодора Ромжі .

Перепис населення у 1921 році виявив таке: в 94-х будинках проживало 505 мешканців, в т.ч. 252 чоловік та 253 жінки. За національністю 6 русинів, 474 угорці, 11 євреїв. За віросповіданням 11 римо-католиків, 10 греко-католиків, 464 реформатів та 17 іудеїв. До села належали хутори: Громадський, Тігора і Гараста.

На фронтах Другої світової війни загинуло 8 вихідців із села. Після зміни режиму в 1944 році із села інтернували 99 чоловіків, із яких 22 не повернулися додому. Уродженець села, педагог Нодь Єнев видав щоденник на угорській мові «В приниженні…» (видавництво «Інтермікс», 1992 рік), в якому як постраждала особа увіковічнив спогади про інтернування закарпатських угорських чоловіків та сталінські злочини.

У радянський період в Чорному Потоці була бригада колгоспу ім. Леніна.

Як і по всьому району, жителі села виживають за рахунок заробітчанства, особливо за кордоном, в т.ч. в далекому зарубіжжі. Вирощують багато ранніх овочів, фруктів, полуницю для продажу на ринках.

Чорний Потік – самодостатнє впорядковане село, в якому люди вміють господарювати. Старожили запевняють, що на території села є два каштани, яким за 160 років.

                                                                                                       Іван Біланчук, Нариси історії населених пунктів Виноградівського району

Джерело: Голос Карпат