Вароді Василь

Василь Вароді народився 3 липня 1943 року на Закар­патті у Виноградівському районі селищі Королево в сім'ї залізничника. Василь був п’ятою дитиною та після нього було ще семеро. У такій великій родині кожен мав свої обов’язки: хтось косив, рубав дрова, прибирав, а Василь – ловив рибу. Приносячи додому те, що дарувала Тиса, радів, що хоч трохи може допомогти матері Марії Андріївні, яка рано залишилися вдовою. Згодом, коли отримав гонорар за першу збірку «Повноліття», купив пральну машинку, щоб хоч як-небудь полегшити життя матері, у якої на руках лишилося ще шестеро малят.

Окрім риболовлі Василь захоплювався читанням художньої літератури.

Зачарованість словом побачив у Василеві його вчитель Петро Іванович Фединець. Йому й показав юний поет свої перші проби пера. Учитель помістив кілька поезій у стінній газеті, надіслав добірку до районної.

У 1962 році він стає студентом філологічного факультету Ужгородського університету. Одна за одною з’являються в періодиці добірки віршів.

 Працював у газеті «Молодь Закарпаття», редактором Закарпатського комітету по телеба­ченню та радіомовленню, директором клубу письменників. З 1991 р. — заступник головного редактора та відповідальний секретар га­зети «Карпатська Україна».

Друкувався в обласних та республіканських газетах «Молодь Ук­раїни», «Ленінська молодь», «Комсомольський прапор», «Літературна Україна», журналах «Жовтень» (1965. — № 12; 1971.— № 8), «Дукля» (1978. — № 5; 1985. — № 5), колективних збірниках «Живи, Україно!» (1968), «Партії горде ім'я» (1976), «Со­нячний годинник» (1976).

Написав ряд рецензій та критичних статей, в яких подано огляд віршів поетів-початківців.

Автор поетичних збірок «Повноліття» (1967), «Цикли» (1972), «Червневий сполох» (1974), «Плуги і зорі» (1980), «Родинне вогни­ще» (1987), здійснив літзапис роману М. Климпотюка «Досвіт» (1985).

Перекладає також з угорської, російської. Добірка віршів П. Глєбки, перекладених з білоруської мови, опубліковані в книзі «З вогненних літ» (К.: Веселка, 1975).

Вірші В. Вароді перекладалися угорською мовою та мовою комі.

В.Вароді – член СПУ з 1977 року.

Серце Василя зупинилося 5 вересня 1998 року. Ще вранці хотів іти поратися на дачі. Не встиг попрощатися з родиною – полетів соколом у високості, не чуючи благань дітей, став зорею у вічності. Похований в Ужгороді на кладовищі Кальварія.

Посмертна збірка «З висоти соколиного лету» (2003) вмістила в собі кращі твори поета, а також те, що не встиг надрукувати за життя.

1. Літературна Виноградівщина: Минуле і сучасне/ Упор. В.Кіш. – Виноградів, 1995. – 65с.

2. Хланта І.В. Літературне Закарпаття у ХХ столітті: Бібліографічний покажчик. – Ужгород: Закарпаття, 1995. – 967 с.

3. Закарпатська поезія ХХ століття: Антологія / Загальне упорядкування та передмова В.П.Густі. – Ужгород: Закарпаття, 2003. – 504 с.