Ворон Андрій

Андрій Ворон народився 7 листопада 1901 року в багатодітній сім’ї Михайла Ворона в маленькому затисянському селі Чума (з 1946 року Затисівка, Севлюшського (Виноградівського) району). Початкову освіту здобув церковно-приходській школі. Здобувши неповну середню освіту, продовжив навчання  в Ужгородській учительській семінарії, яку закінчив у 1921 році з правом працювати народним учителем. Трудову діяльність розпочав у селі Березники Свалявського району. В 1923 році А. Ворон працює як заступник редактора газети «Русин». В 1924 році був приділений до Мукачівської горожанської школи. Здавши іспит на право викладання історії і географії в горожанських школах, з 1 вересня 1925 року він був переведений з Мукачева в Рухівську горожанську школу. Тут одружується на дочці директора Рухівської школи Скіби Йосифа-Елізаветті-Олені. Вже в 1935 році Андрій Ворон працює у Севлюській горожанській школі.

Літературну діяльність розпочав у другій половині 20-х років. Друкувався в журналах «Наш рідний край», у львівському дитячому часописі «Дзвіночок». У 1936 році йому разом з Миколою Храпком вдається зібрати кошти на видання книги «Альманах підкарпатських українських письменників». Працюючи в Севлюші. В 1937 році А.Ворон стає відповідальним реактором журналу «Учительський голос», до складу редакції якого він входив раніше. Після березневих 1939 року подій Ворону довелося побувати в угорському таборі Вор’ю-Лопош біля Ніредьгази. Декілька місяців працював учителем в присілку в м. Хуст – Кіреші. В 1940 році його разом з дружиною призначають учителями далеко від дому в приміській зоні Будапешта, а через півроку А.Ворону забороняються працювати на будь-якій державній роботі. Повернувшись додому А.Ворон влаштовується працювати рахівником лісопилку у Верхній Віршаві (тепер румунія). Звідси його забирають до мукачівського Ковнера. Пізніше працює писарем в адвокатській конторі Миколи Банду сяка, звідси знову попадає в тюрму в Ужгород. Визволення м. Хуст 24 жовтня 1944 року для А.Ворона теж не принесло радості, бо вже у листопаді був заарештований. Тільки в квітні 1945 року йому вдається сповістити сім’ю, що служить перекладачем в одній з частин Червоної армії, звідки повернувся додому в кінці червня 1945 року. З 1 вересня 1945 року цього приймають на роботу в новостворене Хустське педучилище викладачем історії, де працював 8 місяців, як такий, що не забезпечує ідейного рівня викладання. Нарешті 7 лютого 1961 року він пішов на пенсію, але заслуженим відпочинком і тою мізерною пенсією втішався недовго, бо після перенесеної операції в грудні 1961 року, його здоров’я стало погіршуватись і 22 червня 1962 року Андрій Ворон помер.

Його прозові доробки, вміщені в журналах, альманах, газетах, переклад одного з творів чеської письменниці Люни Нерушеної, книга «Гуцульська помста» тощо.

1. Літературна Виноградівщина: Минуле і сучасне/ Упор. В.Кіш. – Виноградів, 1995. – 65с.