Копинець Карло

Копинець Карло Федорович народився 2 квітня 1937 року в с. Широкому Виноградівського р-ну на Закарпаття в селянській родині. Після закінчення Великокопанської середньої школи і медичного училища в м. Виноградів навчався Ужгородському державному університеті і здобув професію лікаря. Нині працює лікарем-хірургом у м. Чопі.

В селі Широкому народився Карло Копинець у хліборобській родині, що прикупила собі трохи землі, на дідові гроші. Він їх посилав з Америки, мріючи про той час, коли й сам повернеться на Батьківщину. Та долею було суджено так, що навіки зоставсь в Манхеттані, під Нью-Йорком.

Життя милостивим не було, тож запам'яталися Карлові і материні сльози, і тужливі її пісні. Великий цикл віршів — із почуттям любові своєї і вдячності — присвятив поет у книжці «Під вагою Зодіака» своїй матері: «Взялись дерева у Карпатах інеєм. І скатерть білу виткала зима... Та вперше ми цій казці не радіємо. Бо з нами більше матері нема».

І ще любила мати, як оповідає Карло Копинець, читати «Кобзаря» — в їхньому домі це була настільна книга, і по ній, по «Кобзареві», не тільки навчався читати майбутній поет, а й до безкраю закохався в поезію, що мріяв тільки про філологію, а вийшло... Ні, зовсім не випадково, а так було заповідано йому. На очах Карлових те було, як приїхав до Великої Копані — там вчивсь у середній школі — Олександр Феденець, визнаний лікар-хірург. І стара селянка, обливаючись слізьми, впала перед ним навколішки, кажучи: «Завжди й постійно молюсь за вас, пане докторе, нехай Бог ніколи   не облишить вас!». Бо її сина Фединець врятував від смерті — в партизанах був і зазнав тяжкого поранення.

Після того — розчулився аж до сліз — твердо  рішуче сказав собі Карло, що постуватиме тільки на медичний. Й у романтичній його уяві малювалося, як після вдалої операції з сердечною вдячністю підходить до нього молода горянка, бо ж він, лікар-хірург, зберіг життя її коханому.  Що потому він і вірша про те напише.

Хоч екзамени складав успішно, а все були якісь причини, що його в університет не приймали — поступив аж на третій рік, виявивши неабияке терпіння і наполегливість.

Після закінчення навчання одержав призначення в Чопську районну лікарню, де й зараз провідним хірургом. Кількасот операцій зробив, а найвдалішою була — вірніше такою, що усе життя її пам'ятатимеш — та, яку зробив у тюрмі, щиро сердечно оповідає про те Карло, не криючись. Звинувачений у хабарництві — нині вина з нього повністю знята, — зазнав він ув'язнення.

У доробку Карая Копинця — дев'ять поетичних книжок, в яких — й інтимна лірика, й твори громадянського звучання, а ще балада і притчі, бо ж як мовиться, немало прожито, а ще більше, пережито: «А в чім добро? Невже в короткій миті, котра й була, і ніби не була...».

З поезіями виступав на сторінках обласних і республіканських газет «Молодь України», «Літературна Україна», «Ленінська молодь», журналах «Прапор» (1962. № 1), «Жовтень» (1965. № 10, 12; 1981. № 2), колективних збірках «Голоси молодих» (1961), «Щасливої дороги» (1962), «З весною в серці» (1963).

Окремими виданнями вийшли збірки поезій «Перший грім» (1966), «Народження хліба» (1984), «Під вагою Зодіака» (1989), «Серед білої тиші» (1991), «На пагорбі літа» (1992), «Проліски з-під вій» (1995), «Спалахи роси» (1996), «Азбука осені» (1997),  «Вірші» (угорською мовою, 1998), «Літургія літа» (2001), «Великодня свічка» (2004)

Член спілки письменників України з 1994р.

1. Хланта І.В. Літературне Закарпаття у ХХ столітті: Бібліографічний покажчик. – Ужгород: Закарпаття, 1995. – 967 с.