Гоздог Павло

Павло Федорович Гоздог-Рокісянин, народився в селі Рокосові Хустського району Закарпатської області в сім’ї селянина. Народився сьомою небажаною дитиною, коли матері було 40 років, а батьку – 50. від народження ріс кволим, недорозвинутим.

Початкову школу закінчив у рідному селі. В 1924 році мати повела його в м. Хуст і записала в перший клас т. зв. горожанської школи, яку закінчив в 1926 році.

28 серпня того ж пішов з прочанами в Мукачево на Чернечу гору на храмове свято, де познайомився з магістром повиціату Чину святого Василя Великого, отцем Глібом Кінахом, якому допомагав правити панахиди на подвір’ї монастиря. Йому сподобався його милозвучний спів і він запросив П.Гоздога і його маму на обід в монастирську гостинну. Там він дізнався від матері Павла, що вона хотіла би щоб він навчався на священика. Отець магістр сказав матері, що вони тут на Чернечій горі мають школу, яка готує майбутніх священиків-місіонерів, і вони радо приймуть його в цю школу, в якій навчальний рік починався з 5-го вересня. На Чернечій горі протягом двох років закінчив він т. зв. повиціат. Опісля його мали відрядити в Галичину на теологічне навчання, але він захворів, і восени 1932 року мене по хворобі відпустили. Всю осінь, зиму він готувався до вступних екзаменів в Ужгородську вчительську семінарію. За рекомендацією магістра Кінаха він успішно склав вступні екзамени і був зарахований при великому конкурсі на перший курс. За відмінне навчання він отримував стипендію особисто від директора семінарії, Августина Волошина. Тільки так зміг він закінчити навчання, будучи пів сиротою (батько помер в 1930 році).

За чехословацького режиму він працював вчителем початкових класів в селах Хустського району: Горінчево-Ділок в Стеблівці і (тоді Салдобош) аж до 1941 року, коли мадярське королівське міністерство освіти, як «не благодійного» мене перевело в глибину Угорщини в село Чонь телек, де працював вчителем початкових класів аж до визволення нашої області.

Повернувшись із заслання в рідне Закарпаття в жовтні 1944 року , він поринув в громадську роботу у визволеному краї. 26 листопада 1944 року селяни села Чорнотисова направили його делегатом першого з’їзду народних комітетів в Мукачево, де він голосував за воз’єднання краю з матір’ю Україною.

З 1944 до 1948 року працював учителем перших-четвертих класів в Чорнотисівській восьмирічній школі з українською мовою навчання. Відтак його назначили директором семирічної школи з угорською мовою навчання, де він працював викладачем російської мови аж до виходу на пенсію в 1974 році.

З того часу як вийшов на пенсію пише  мемуари-спогади його безрадісного дитинства та гірку долю своїх земляків під зеленими Карпатами.

Писати почав з 1932 року «Свої думи-билиці та щасливих хвилин небилиці», в які ввійшли його деякі легенди, сучасні байки, роман «Карпатська трагедія» та оповідання «Карпатська красуня Марічка».

1. Літературна Виноградівщина: Минуле і сучасне/ Упор. В.Кіш. – Виноградів, 1995. – 65с.

2. Хланта І.В. Літературне Закарпаття у ХХ столітті: Бібліографічний покажчик. – Ужгород: Закарпаття, 1995. – 967 с.